Читать онлайн книгу "Листи до Феліції (1914–1917)"

Листи до Фелiцii (1914–1917)
Franz Kafka


Зарубiжнi авторськi зiбрання
Листування Франца Кафки з його нареченою Фелiцiею Бауер тривало понад п’ять рокiв – з 1912-го по 1917-й. Двiчi Кафка робив iй пропозицiю шлюбу i двiчi вона погодилася. Родичi з обох сторiн вважали весiлля неминучим, а Кафка в цей час описував у щоденнику своi муки: вiн прагнув самотностi й сумнiвався в тому, що взагалi коли-небудь буде в змозi вступити в шлюб. У своiх листах до Фелiцii вiн писав в основному про себе, про своi муки, страхи та бажання. Мабуть, реальна Фелiцiя Кафку не цiкавила, його захопив придуманий образ, тiнь жiнки.

Їхне весiлля так i не вiдбулося. Фелiцiя вийшла замiж за iншого, але зберегла в себе майже всi листи Кафки. Їi листи до нього, на жаль, було втрачено.





Франц Кафка

Листи до Фелiцii (1914-1917)



© Ю. А. Сайдель, переклад украiнською, 2021

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015




9 лютого 1914 року, Прага


Лист до Фелiцii Бауер

Незважаючи нi на що, Ф., незважаючи нi на що (а цього «що», його так багато) – коли я сьогоднi отримав Твою листiвку, це було як вперше. У цiй листiвцi, яку менi передав служник, як щось зовсiм несуттеве, знову Твоi слова, зверненi до мене, радше хорошi, нiж поганi, навiть якщо зрозумiлi слова, у будь-якому разi слова вiд Тебе – менi; принаймнi Ти показуеш менi себе, виявляеш бажання мати зi мною справу, яким би не був привiд; менi стало кепсько вiд щастя; коли я це читав, то не поклав на стiл яблуко, яке саме збирався з’iсти, – воно просто випало у мене з рук. І коли вже пiзнiше, набагато пiзнiше, я почав задиктовувати, i щойно хотiв поринути в роботу, у мене в головi одразу ж промайнули думки: «Що ж це? Чому ти iнший?» – i я вже знав, чому я був зовсiм iншим.

Нiчого ж не сталося; Ти всього лише пишеш, але хто знае, що це означае. Невже це правда, що Ти змусила себе написати цю листiвку, тодi як Ти майже не могла писати останнi листи?

Чи це так? Нi, повнiстю так це не е i не може бути. Хай там як, Ф., не вiдсмикуй руки, яку Ти менi, хоч i непевно, але все ж простягаеш. Дай ii менi, як Ти менi ii вже колись давала.

Але зараз менi знову спадае на думку Твiй останнiй лист i ця «надлишковiсть». Дозволь менi пiсля цього просити Тебе спробувати зi становища, в якому Тобi добре, звичайно, вiдносно добре (в цьому я, здаеться, все ж нарештi переконав Тебе або хоча б позбавив Тебе впевненостi у зворотному) приiхати до мене. Але й про це ще не час говорити.

Зараз лише час попросити Тебе, Ф., знову не мовчати, бо тут у Празi (для мене справдi Берлiн над Прагою, як небо над землею) я зневiрююся вiд безпорадностi, бiгаю туди-сюди, нiчого не бачу, нiчого не чую й постiйно живу з тими самими думками, про якi зараз теж не час говорити. Лише тому я не прошу Тебе нi про що iнше. Скажи менi чесно, що Ти думаеш, i я Тобi вiдповiм так само. Що я думаю, я Тобi не маю говорити, Ти й так все добре знаеш.



    Франц




13 березня 1914 року, Прага


Лист до Фелiцii Бауер

Ти не щаслива, Ф.[1 - Нещастя Фелiцii були пов’язанi з ii братом Фердинандом (Феррi): пiсля заручин з багатою нареченою той не лише набрав боргiв, а й обiкрав свого майбутнього тестя. Справа хоч i не дiйшла до суду, але брат був з ганьбою звiльнений i був змушений емiгрувати в Америку. Квиток на корабель i стартовий капiтал, пожертвувавши своiм приданим, йому надала Фелiцiя. На щастя, в Америцi Феррi дiйсно вдалося встати на ноги, вiдкрити власну справу, а потiм i створити сiм’ю (тут i далi прим. пер.).], ще i я надокучаю Тобi. У цьому i е моя бiда. Моiм щастям було б бути для Тебе розрадою, хай i маленькою розрадою. Але я не е нею. Мое ставлення до Тебе, з одного боку, i нещастя у Твоiй сiм’i, з iншого боку, Ти роздiляеш, наче це двi рiзнi речi, а перша з них – несуттева. Якщо Ти робиш так, тодi це й справдi так або принаймнi судячи з усього це так, адже я не хочу щодо цього казати щось певне, це Твоя справа, Ф.

Я не знаю, як часто перечитував Твоi два листи. Там е хороше, звичайно, але також i багато сумного, а найбiльше такого, що не е нi хорошим, нi сумним. Твоя сьогоднiшня телеграма ще бiльше згущуе фарби, або, кажучи Твоiми словами, без яких я не можу обiйтися, робить все бiльш трагiчним. З мого боку це було не надто розумно, можливо, i не надто тактовно просити Тебе приiхати завтра до Дрездена, адже Ти зараз у першi днi пiсля того, що сталося, маеш пiдтримувати своiх батькiв. Це було помилкою, п‘ять слiв Твоеi телеграми[2 - Франц пропонував Фелiцii зустрiтися в Дрезденi, мiж Берлiном i Прагою, на що та вiдповiла телеграмою: «Приiхати Дрезден неможливо вiтання Фелiцiя».] – це достатне покарання. Але, можливо, це була не стiльки помилка, скiльки нездатнiсть розмежувати нещастя у Твоiй родинi й мене, як Ти це робиш.

Облишмо це, Ф., але що мае статися? У жодному разi, Ф., у жодному разi Ти не можеш вiдкинути мене назад у непевнiсть, з якоi я, принаймнi на крок, вийшов завдяки вчорашнiм листам. Цього Ти не можеш зробити в жодному разi, туди, назад, я бiльше не повернуся, лiпше пожертвую найкращим, що в мене е, i втечу з рештою, байдуже куди. Але якщо ми хочемо рухатися вперед, маемо все ж поговорити одне з одним, Ти теж, певно, такоi думки, Ф., хiба нi? Безсумнiвно, що найкраще, найлегше, найповнiше та без перешкод це може вiдбутися в Дрезденi. Ти сама, мiж iншим, запропонувала це нещодавно в Берлiнi й ранiше неодноразово згадувала про це. Для цього немае серйозноi перешкоди, отож – маеш бажання зробити це наступноi суботи? Останнiм часом Ти не могла писати, i зараз це завдае Тобi страждань, я також це частково усвiдомлюю, це ще одна причина, аби зустрiтися. Але, будь ласка, Фелiцiе, не вiдкладай це на довше, нiж на тиждень. Подумай, я чужа людина, яка лише раз бачила Тебе в Празi i яка просить Тебе про одну послугу, що е для Тебе дрiбницею, для неi ж вона вкрай необхiдна. Ти ж не можеш iй у цьому вiдмовити! Що за дурнi балачки! Ти й без цiеi причини усвiдомила б необхiднiсть зустрiчi. Проте, якщо Ти ii не усвiдомлюеш i знаеш щось, що на Твою думку краще, тодi скажи про це, я погоджуся, аби це лише вивело нас з цього стану; я погоджуся на будь-що, якщо це сприятиме зустрiчi. Я мiг би приiхати й до Берлiна, але, крiм того, що, певно, це не буде так добре, як у Дрезденi, я ще й боюся приiжджати до Берлiна, допоки мiж нами немае достатньоi ясностi, мене лякае вигляд перших передмiсть, лякае перон, де я крутив на всi боки головою, шукаючи Тебе, мене лякае вхiд до вокзалу, де я виглядав автомобiлi, що пiд’iжджали, мене лякае все. Лише не зараз! Приiжджай до Дрездена! Дозволь менi бути щасливим, страждати вiд Твоiх страждань, а не самому вiд своiх.



    Франц

Я забув сказати, моя мати радiла через Твiй лист, i зовсiм не було необхiдностi казати про Тебе гарнi слова, вона переказуе Тобi щирi вiтання, вона хотiла Тобi одразу вiдповiсти, але я попросив ii поки не робити цього. Найважливiше зараз, що ми, що спочатку Ти – визначишся. У цьому моя мати лише б заважала Тобi, сподiваюся, вона цього вже не зробила своiм першим листом.



    Франц




17 березня 1914 року, Прага


Лист до Фелiцii Бауер

Нi, Ф., Ти не можеш зараз лишити мене без вiдповiдi, зараз – тим паче. На два листи я знову не отримав вiдповiдi, на два листи, вiдповiдь на якi була сама собою зрозумiлою, принаймнi вiдповiдь про те, що ми маемо зустрiтися й вiдверто поговорити одне з одним. І з довiрою, яку я мав до Тебе завжди, а Ти – надто рiдко до мене. Тобi подобаеться мати причини, аби не вiдповiдати, Ти б не хотiла марно мучити мене – i, так принаймнi Ти пишеш – себе теж. Але жодна з цих причин не е достатньо вагомою, це вдаванi причини, це примари, поговори ж, Ф., пiдпусти ж мене до цих примар. Те, що Ти сказала в Тiргартенi про свою недостатню прихильнiсть до мене, могло й може бути правдою, але все iнше не е правдою, як зараз виявляеться, принаймнi Твое мовчання не було правдивим. Ф., усвiдом же нарештi, ким я е, ким я став через кохання до Тебе.



    Франц




18 березня 1914 року, Прага


Лист до Фелiцii Бауер

Зараз дев’ята година вечора. Вiдповiдь на мою сьогоднiшню телеграму, якщо Ти ii надiслала одразу пiсля обiду, за звичних обставин уже б мала прибути. Я не знаю, чи Ти в конторi чи вдома, Ти вважаеш мене не гiдним жодного слова. Додому я не хотiв телеграфувати, аби не налякати Твоiх батькiв, але менi не лишаеться нiчого iншого. Я маю Тебе усюди шукати, це мiй обов’язок щодо самого себе й, мабуть, навiть щодо Тебе. Ти це зрозумiеш, Ф., якби ж це розумiння вже прийшло! Сьогоднi в телеграмi я написав: «Якщо Ти не приiдеш до Дрездена, я приiду в суботу до Берлiна. Ти погоджуешся з цим? Ти прийдеш до поiзда?»

Такою була телеграма. Я повторив це тут у листi й не переставатиму повторювати це так чи iнакше.




19 березня 1914 року, Прага


Лист до батькiв Фелiцii Бауер

Вельмишановний пане Бауер,

вельмишановна панi Бауер!



Якщо я попрошу Вас зараз, коли Ви в такому нестерпному для Вас становищi, про вiстку, то звичайно, не спираюся на Ваш останнiй, такий люб’язний лист, на який я небувалим чином досi не вiдповiв. Про це зараз не йдеться, я i не знаю, чи можу про це говорити. Хоча тодi Ви вважали мене не зовсiм гiдним Фелiцii, однак чи можу я сьогоднi сподiватися на те, що Ви виконаете мое прохання й передасте менi хоча б коротеньку вiстку про самопочуття Фелiцii?

У суботу я востанне отримав вiстку вiд Фелiцii. Вiдтодi я надiслав у контору та на квартиру чотири листи й телеграму, усе залишилося без вiдповiдi. У наших останнiх листах не може критися причина цього мовчання, навпаки – пiсля усього вiдповiдь, здавалося, була б очевидною необхiднiстю. Отож я можу лише вiрити та думати вдень i вночi, що Фелiцiя хворiе або що вiд суботи з нею сталося ще щось лихе.

Якщо цi побоювання справдi обгрунтованi i якщо Ви взагалi хотiли б виконати мое прохання, тодi щиро прошу Вас, вiдправте менi телеграму на кiлька слiв. Вiд завтрашнього обiду я не робитиму нiчого, окрiм як чекатиму на вiстку, бо я вже довгий час не в змозi робити щось iнше.



    Вiдданий Вам д-р Франц Кафка
    Прага, Альтштедтер Рiнг, 6




21 березня 1914 року, Прага


Лист до Фелiцii Бауер

Те, що втручаються й зовнiшнi обставини, аби зайвий раз заплутати наше становище; те, що моя телеграма приходить пiсля обiду, коли Тебе немае в конторi; те, що Твоя телеграма неправильно адресована; i що, врештi-решт, як я зараз бачу, мiй лист до Твоiх батькiв запiзнився на день (у четвер я його вже надiслав, Ти можеш переконатися в цьому з квитанцii, яку я додаю) – усе це кепсько, але мiж нами зараз усе так, що навiть найгiршi обставини не можуть ще бiльше це погiршити.

Коли я сьогоднi отримав вiд Тебе запрошення на телефонну розмову, то не мiг залишити контору й лише горiв бажанням якнайскорiше дiзнатися, що Ти хотiла, думав, до речi, у якiйсь божевiльнiй надii про те, що Ти хотiла телефонною розмовою пом’якшити свого термiнового листа, i тому попросив з’еднати нас, коли ще був в установi. Це було помилкою, бо в нас немае телефонноi кабiни, у переговорнiй, де мiститься телефон, завжди стовбичить купа людей, позаду мене стояв начальник, неприемна людина, кепкував з мене, я мало не копнув його ногою, тому я погано розбирав, i навiть iнколи взагалi не розумiв змiст Твоiх слiв. Я мав би припустити, що лист до Твоiх батькiв прийшов ще вчора, що Ти про нього знала, перш нiж надiслала менi телеграму i, звичайно, перш нiж менi написала. Отож по телефону, крiм того, що я мало що розумiв, також мусив обмiрковувати, що Ти власне хотiла, чому Ти покликала мене до телефону. Почувши Твiй голос, тому я й боюся телефонувати, мене знову огорнула туга за Тобою; поiхати до Тебе було б найлегшим способом усе з’ясувати й зрозумiти; отож я сказав – iду до Берлiна. Я змусив себе пропустити повз вуха все, що говорило проти цього, прослухав Твою нерiшучу вiдповiдь, прослухав Твою неохочу й зовсiм непевну обiцянку прийти на вокзал, повнiстю забув, що мав вiдповiсти на Твiй сьогоднiшнiй лист, i сказав, що я iду. Я вибiг з контори, бiгав туди-сюди пiд дощем, обдумував, все здавалося менi таким безнадiйним, дорогу до Тебе я б ще якось подолав, але я мав такий жахливий страх перед дорогою назад, я бiльше не був впевнений, що поiду. Вдома я знайшов телеграму вiд Твого батька: «у фелiцii все гаразд ваш лист теж отримали фелiцiя як менi каже вiдписала вчора», i невдовзi я вже був майже впевнений, що не поiду. Я бачив, що Твоi батьки отримали мого листа лише сьогоднi, зрозумiв, чому Ти менi зателефонувала, зрозумiв усе, що Ти казала; навiть те, чого я не почув, було свого роду докором за те, що я написав Твоiм батькам, це нагадало менi про те, як Ти розлютилася в Тiргартенi, коли я на Твое постiйне напiвмовчання сказав, що поiду до Твого батька, аби отримати яснiсть – однак я не поiхав. Я вiдправив Тобi телеграму в контору, Твоему батьку я вiдправив телеграму з подякою.

Все, Фелiцiе, що я скажу далi, я добре усвiдомлюю, що в сiм’i Тебе спiткало велике, однак не зовсiм зрозумiле менi нещастя, я бачу, що воно шалено смикае Тебе туди-сюди, i я також бачу, що Ти терпиш це так, як це мала б терпiти дiвчина, це я й люблю у Тобi. Усе, що я кажу, я добре усвiдомлюю.

Коли я сьогоднi читав Твого термiнового листа, читав вперше, вдесяте i ще, у мене склалося таке враження, що Ти взагалi не читала моiх останнiх листiв. Останнi чотири чи п’ять листiв вiд суботи Ти могла й справдi не прочитати, iнакше як ще пояснити, що Ти менi не вiдповiла жодного слова, як пояснити те, що Ти хотiла докоряти менi, що я, не отримавши вiдповiдi на таку кiлькiсть листiв та телеграму, вiд хвилювання за Тебе врештi-решт написав до Твоiх батькiв (адресу своеi сестри Ти менi не давала), аби дiзнатися, як у Тебе справи (До речi, я писав Тобi й пiд час передостанньоi мовчанки, що запитаю Твого батька, а це мовчання було зараз бiльш необгрунтованим, нiж будь-яке попередне, воно було абсолютно незрозумiлим, i Ти не намагаешся пояснити його. Я також не можу зрозумiти, чому Ти захотiла вiдповiсти саме на мою телеграму й, зрештою, вiдповiла на неi, тодi як вiдклала геть чотири чи п’ять листiв, з яких був набагато зрозумiлiший мiй стан). Але я зараз маю на увазi не цi листи, також i не той лист, який я написав одразу ж пiсля повернення з Берлiна i яким я сповiстив про лист моеi матерi, i його Ти теж не могла прочитати. Фелiцiе, зрозумiй же, я не просив матiр писати, аби вона для мене здобула прихильнiсть моеi жiнки (i навiть якщо десь у закутках мого розуму я плекав таку надiю, у цьому немае моеi вини), я попросив мою матiр написати, аби вона безпосередньо вiд Тебе переконалася в тому, що Ти менi сказала в Тiргартенi. Чому я дозволив це своiй матерi, можливо, я скажу про це ще в цьому листi.

Сьогоднi Ти пишеш: «Ми хотiли б закреслити сказане в Тiргартенi», це було б добре, я не знаю нiчого кращого; однак вже на наступнiй сторiнцi Ти кажеш: «Ти сказав, що Тобi достатньо того кохання, яке я вiдчуваю до Тебе», але нiщо не може бути жахливiше, нiж це. Фелiцiе, невже ж Ти не помiчаеш, що я у своiй безнадiйностi можу сказати щось подiбне, але нiколи не прийму такого вiд Тебе. Твоi ж слова означають, простiше кажучи, нiщо iнше, як те, що Ти хочеш пожертвувати собою, тому що усвiдомлюеш, що «Я маю отримати Тебе». Чи прийму я людську жертву й до того ж жертву своеi коханоi людини? Ти б мене зненавидiла, якби я таке вчинив, але не лише це: якщо це так само правдиво, як це написано у Твоему листi, тодi Ти мене вже зараз ненавидиш. Однак Ти мусиш ненавидiти того, кого недостатньо кохаеш, аби добровiльно жити з ним i який Тебе iншим способом (а цi способи нiщо iнше, як прояв кохання) змушуе до життя разом. Твiй передостаннiй лист був люб’язним, але я бачив, Ти була в такому глибокому нещастi; те, що Ти сказала в Тiргартенi, здавалося, було сказано в цьому нещастi; сказанi Тобою слова не мають iншого пiдгрунтя, окрiм як Твоi страждання; у листi ж Ти менi дала хоч i непевну, але тим солодшу надiю. У цьому листi е певна надiя, але спочатку удар по головi.

Але й двi неясностi все ж можна знайти у Твоему останньому листi, вони е останньою найменшою можливiстю для майже безсмертноi надii. Ти все ж така нещасна, все ще не в змозi мiркувати й, крiм того, Ти визнаеш (але для цього й не потрiбно жодних зiзнань), що в Тiргартенi Ти сказала «не все». Якби ж решта листа не була такою зрозумiлою, я б мiг триматися за цi двi неясностi! Як сильно я цього хотiв! Скажи ж менi, Фелiцiе: чому Ти змушуеш себе, чому Ти прагнеш себе змушувати? Що змiнилося з часу прогулянки в Тiргартенi? Нiчого, Ти ж сама це кажеш. Але що змiнилося в Тобi вiд наших хороших днiв? Усе, i Ти ж сама це кажеш. Отож чому Ти хочеш пожертвувати собою, чому? Не питай щоразу, чи хочу я, аби Ти була моею! Цi питання засмучують мене до смертi. Цi питання е у Твоему листi, але жодного слова, жодного слiвця вiд Тебе, жодного слова про те, якi Ти маеш очiкування, жодного слова про те, що б означало для Тебе замiжжя. Усе збiгаеться, для Тебе це жертва, тут нема бiльше про що говорити.

Я був би, певно, цiлком не в змозi те, що зараз Тобi написав, сказати в обличчя, радше впав би перед Тобою навколiшки й тримав Тебе. Тому добре, що я не поiхав.

Ти запитуеш про моi плани, я точно не знаю, що саме Ти маеш на увазi, але я думаю, що зараз можу Тобi про них розказати вiдверто. Коли я повернувся з Риви, з рiзних причин мав рiшучий намiр звiльнитися. Вже рiк, i навiть довше, я усвiдомлював, що моя посада мала б лише тодi сенс, хоч якийсь сенс для мене, якби я одружився з Тобою (нiкого iншого, вiдтодi як я Тебе знаю, я для себе не розглядаю й не розглядатиму). Тодi моя посада отримала б сенс, стала б майже привабливою. (Схожому я повчав д-ра Вайса[3 - Ернст Вайс (1884–1940), д-р Вайс, д-р В. – австрiйський письменник, лiтератор, медик. Один з небагатьох друзiв Кафки, який був не з оточення Макса Брода. Талановитий автор оповiдань i п’ес. У 1933 роцi утiк до Францii, а коли нiмцi окупували Париж, наклав на себе руки.], i вiн зараз наполягае, як Ти чула в кав’ярнi, саме на цьому). Якщо я з Тобою не одружуся, тодi моя служба, як легко вона б менi, звичайно, не давалася (не беручи до уваги окремi перiоди), буде огидною, адже я заробляю бiльше, нiж менi потрiбно, а це безглуздо. Ще дещо додам сюди, про що я б все ж краще не говорив. Але все це я сказав своiй матерi уперше, коли повернувся з Берлiна. Вона зрозумiла все це доволi добре, але попросила мене спочатку дозволити iй написати Тобi, можливо, вона зрозумiла це добре лише тому, що не повiрила в те, що я сказав iй про Тебе, i покладала великi надii на свiй лист до Тебе.

Ну що ж, Фелiцiе? У мене таке вiдчуття, нiби стою на перонi Ангальтського вокзалу, i – о диво! – Ти прийшла, я бачу Твое обличчя i повинен назавжди попрощатися з Тобою. – У понедiлок я очiкую ще один термiновий лист як диво; навiть не знаю, на що я очiкую. Вiд вiвторка я бiльше нiчого не очiкуватиму.



    Франц




25 березня 1914 року, Прага


Лист до Фелiцii Бауер

Люба Ф., у Твоему останньому листi (як довго ж я сидiв спокiйно й хотiв, щоб Ти була поряд) трапляеться вираз, який менi доволi зрозумiлий з усiх сторiн; такого давно не було. У ньому йдеться про побоювання, якi Ти маеш стосовно проживання зi мною. Ти не вiриш або Ти, мабуть, лише сумнiваешся чи, може, Ти лише хочеш почути мою думку про те, що я буду Тобi опорою, яка Тобi обов’язково потрiбна. Вiдразу я не можу нiчого вiдповiсти на це. Можливо, я зараз надто втомлений (менi довелося чекати на Твою телеграму до 5-оi години вечора. Чому? А на Твого листа я мусив чекати навiть двадцять чотири години всупереч Твоiй обiцянцi. Чому?) i попри втому дуже радий Твоему листу.

Зараз пiзнiй вечiр. Сьогоднi я не зможу бiльше написати, навiть найважливiше. Точну вiдповiдь щодо мене, люба Ф., яку Ти хочеш, я не можу Тобi дати; ii я можу Тобi щонайбiльше дати, коли в Тiргартенi пiдбiгаю позаду до Тебе, а Ти завжди готова пiти геть, а я готовий упасти навколiшки; лише в цьому приниженнi, глибше якого не зазнае жодний собака, я можу це. Зараз я в змозi лише сказати, коли Ти менi ставиш запитання: я кохаю Тебе, Ф., з усiх своiх сил, у цьому Ти можеш менi цiлковито вiрити. Але, зрештою, Ф., я не зовсiм знаю себе. Зi мною постiйно трапляються несподiванки й розчарування. Я маю на увазi, що цi несподiванки й розчарування iснуватимуть лише для мене, я докладатиму усiх зусиль, аби не допустити до Тебе нiчого, окрiм хороших, найкращих несподiванок своеi натури, за це я ручаюся, але ручатися не можу за те, що це менi завжди вдаватиметься. Та i як мiг би я за це ручатися, зважаючи на плутанину в моiх листах, якi Ти отримувала вiд мене впродовж тривалого часу? Ми мало були разом, це правда, але навiть якби ми багато часу були разом, я б просив Тебе (однак це нереально) судити про мене за листами, а не за безпосереднiм спiлкуванням. Можливостi, якi криються в листах, криються також i у менi, як хорошi, так i поганi; безпосередне спiлкування дае загальне уявлення, а що стосуеться мене – то не в найкращому свiтлi. Те, що я Тебе цим, принаймнi цим, не хочу спокушати, Ти, певна рiч, визнаеш, згадавши про деякi моi листи.

Зрештою, я думаю, що ця незавершенiсть, ця, може, щаслива, може, нещаслива рухливiсть моеi iстоти для щастя нашого спiльного майбутнього зовсiм не мае бути вирiшальною, Ти маеш зовсiм не пiддаватися ii впливу, Ти самостiйна, Ф., Ти, напевно, або, радше, безперечно, бажаеш стати несамостiйною, але це бажання – не надовго. Ти б цього не змогла.

Щодо Твого останнього питання, чи можу я приймати Тебе так, наче нiчого не сталося, я можу лише сказати, що це для мене неможливо. Однак, можливо, я зможу, щобiльше, я вважаю це необхiдним, приймати Тебе з усiм, що було, i тримати до божевiлля.

[Додано]

Саме на це Ти маеш зважати, Ф., я у зовсiм iншому становищi, нiж Ти. Ти могла б, мала б продовжувати чи в будь-якому разi продовжувала б, якби ми розiйшлися чи, може, я можу зараз сказати «якщо ми розiйдемося», свое теперiшне життя. Я не змiг би цього зi своiм способом життя, я, безсумнiвно, у мертвiй точцi. Те, що я через Тебе визнав це, я не зможу нiколи забути. Такi безсумнiвнi знаки необхiдностi прийняття рiшення я у своему життi ще не отримував. Я маю вирвати себе зi свого теперiшнього життя, одружившись з Тобою чи звiльнившись i поiхавши геть. Якби я не отримав Твоеi телеграми в понедiлок, то надiслав би у вiвторок або, у крайньому разi, у середу вже написаного листа, який менi, як я сподiваюся, забезпечив би скромну посаду, невелику фiнансову опору в Берлiнi; зрештою, я б спробував, без особливого честолюбства щодо цього, зачепитися десь в рядовiй журналiстицi. Менi б це вдалося, безсумнiвно. Чи вдалося б менi забути Тебе й втрачену можливiсть (вона була б, судячи з усього, втрачена щонайменше на роки) одружитися з Тобою – у це я не вiрю.

Я маю закiнчувати, iнакше лист не пiде, а я не можу змушувати Тебе чекати на листи, адже завжди уявляю собi, що сиджу за Твоiм столом i чекаю (що, однак, е неправильним). Але ще вiдповiм на Твого останнього листа. Лише напиши менi, будь ласка, одразу, хай це будуть кiлька рядкiв. Не змушуй мене чекати! Зрозумiй, Ф., якщо Ти хочеш вийти за мене замiж, не вiдтягуй, не допускай, щоб у час прибуття пошти й ще довго пiсля цього серце Твого майбутнього чоловiка судомно стискалося.

Ти кажеш, що я маю приiхати до Берлiна, але ж Ти розумiеш, що ми, перш нiж я зустрiнуся з Твоiми батьками, маемо поговорити. Це ж вкрай необхiдно. Чи було б це справдi неможливо цiеi недiлi в Дрезденi? Твоi аргументи проти – правильнi; але й моi за – теж. Ти ж i сама ранiше менi неодноразово, i навiть нещодавно в Берлiнi, пропонувала зустрiтися в Дрезденi. Тодi Ти, певно, бачила можливiсть влаштувати нашу зустрiч. Спробуй це, Ф., i в будь-якому разi напиши менi якнайскорше.



    Франц

У понедiлок я отримав листiвку «Доброго дня тобi бажае Муццi Браун[4 - Муццi Браун – племiнниця Фелiцii Бауер, дочка ii старшоi сестри Ельзи, яка жила в Будапештi.]». Це не зовсiм вiдповiдало дiйсностi, адже Твоя телеграма прибула лише ввечерi.




3 квiтня 1914 року, Прага


Лист до Фелiцii Бауер

Ти не розумiеш мою телеграму, Ф.? Я припускаю, що вона була неправильно надрукована; вона мала звучати так: «На останнiй лист я не змiг вiдповiсти. Мав собi сказати, що Ти не маеш iнших почуттiв, лише хочеш мене принизити. Що ж ще мiг означати останнiй лист, що ж ще означали безпричиннi перерви мiж Твоiми листами?»

(Твою вчорашню телеграму я отримав, попри те, що вона, здаеться, була вiдправлена в обiд, а отже – запiзно. О 8-й годинi вечора я ще був вдома, телеграма ще не прибула. Тодi я пiшов з дому й повернувся лише о пiв на 1-шу, тодi й знайшов телеграму).

Отже, Ти не розумiеш телеграму? Згадай, Ф., про нашу останню зустрiч, мабуть, глибшого приниження людина не може пiзнати вiд iншоi, як я тодi вiд Тебе, глибшого приниження, справдi, не можна й спровокувати, нiж я тодi спровокував. Приниження полягало навiть не у Твоiй вiдмовi; це було Твоiм беззаперечним правом. Приниження полягало в тому, що Ти менi взагалi не вiдповiдала, а коли й вiдповiдала – то зовсiм невизначено, виказувала менi затаену ненависть i вiдразу, якi були такими жахливо переконливими, що зачепили в менi навiть спогади про нашi добрi часи, i я згадував дещо, що легко можна було б розтлумачити в сенсi Твого теперiшнього ставлення до мене. Ти говорила мало, але багато що з цього зачепило мене словом, iнтонацiею. Ти говорила про можливiсть (можливiсть!) Твого кохання до когось, про кого Ти не хотiла говорити; про те, що Ти б нiчого не могла робити наполовину, i невихiд за мене замiж (я заперечував, що це також щось половинне, адже ж Ти стверджувала, що я Тобi не абсолютно чужий) це бiльш нiж половина; що Ти не змогла б терпiти мою своерiднiсть; щоб я, заради Бога, припинив постiйно просити про неможливе; що, може, зовсiм припинити за моiм бажанням листування, але що Ти б погодилася його продовжити (при цьому я знав точно так само, як i Ти, що Ти б менi не вiдповiла, як це й сталося) – i таких речей було багато. Якщо я щось з цього забув, то можу зробити висновок з моiх вiдповiдей. Однак цi вiдповiдi також показують, на яку ницiсть я здатний. Я зрадив самого себе, я запитував, чи Тобi заважае те, що я вегетарiанець, чи Ти не змогла б вийти за мене замiж не кохаючи, врештi-решт, я не соромився навiть згадати про фабрику[5 - Азбестова фабрика належала швагровi Кафки Карлу Герману, чоловiковi сестри Еллi. Франц Кафка був спiввласником фабрики.].

Не було б причин повторювати це, особливо тому, що Ти тодi перебувала в надзвичайно складному становищi, про яке Ти менi, однак, не довiрилася. Але Ти кажеш, що не розумiеш телеграму. – Мiй перший лист (пiсля Берлiна) спростував бiльшiсть того, що я до того говорив, наскiльки взагалi можливо й дозволено спростовувати власнi слова. Однак моi приниження не припинялися; у Тiргартенi Ти мовчала, так само Ти мовчиш зараз у листах, Ти навiть не одразу вiдповiла моiй матерi. Але цьому було пояснення, Ти пережила так багато страждань. Але згодом, коли найгiрше було позаду, незважаючи й на це Ти мовчала тижнями, лишила без вiдповiдi п’ять листiв. Хiба це не була зневага? Ти не пояснила й словом це мовчання, хоча й знала, як я вiд цього страждав. Чи ж це не було ще гiрше, нiж в Тiргартенi? Якось Ти написала: «Якщо Тобi вистачае мого кохання, то й добре». Такого Ти не казала менi навiть у Тiргартенi. Якось Ти написала: «Те, що я казала в Берлiнi, було правдою, власне, правдою, навiть якщо це було не все». Але ось це «все» я нiколи не дiзнаюся.

Не було б причин згадувати й про це, адже тодi прийшов лист, передостаннiй, який, здавалося, все згладжував. Тепер, здавалося, все добре, тепер, здавалося, остаточно настав початок кращих часiв. Щасливий, я вiдписав, попросив термiново, мабуть, як нiколи, не змушувати мене чекати вiдповiдi; написав, як я з болем у серцi переживаю безрезультатнi години прибуття пошти; просив на наступний день, якби не вийшло iнакше, лише про кiлька рядкiв – а прочекав чотири днi. І що далi? Тодi прийшов Твiй останнiй лист, написанi кiлька рядкiв у ресторанi пiсля iди, без пояснення вiдсутностi вiдповiдi; подорож до Дрездена (знову ж таки без пояснення Твоеi минулоi готовностi до такоi подорожi) просто вiдхилена, нашiптування Твоеi сестри, Ти хотiла б висловитися стислiше (ще стислiше! ще стислiше!). На цьому все. Чи ж мiг я думати про вiдповiдь або взагалi про щось iнше, якщо Ти для мене видiлила впродовж чотирьох днiв лише мить пiсля iди, жодним словом не вiдповiла на моi листи й втиснула всю цю справу в решту свого життя як щось огидне й несуттеве? Чи не ожило знову все те, що вiдбувалося з першого кроку в Тiргартенi? Чи я мiг на це вiдповiсти? Чи розумiеш Ти зараз, що не мiг?

Якщо Ти, Ф., пiсля цього пояснення, яке мае бути поясненням не лише про мене, але й про Тебе, думаеш, що я повинен приiхати, я, звичайно, одразу приiду. Я б приiхав завтра, у суботу, о пiв на 11-ту вечора, i повернувся б о пiв на 5-ту вечора недiлi, оскiльки в понедiлок, як завжди, мене чекае важка й огидна робота. Якщо Ти хочеш, щоб я приiхав, i бажаеш зустрiти мене на вокзалi (я б тiльки провiв Тебе додому, Ти б могла вже о пiв на 12-ту бути вдома), тодi негайно надiшли менi телеграму, аби я отримав ii до полудня, i я одразу побiжу на вокзал.



    Франц




7 квiтня(?) 1914 року, Прага


Лист до Фелiцii Бауер

Чесно кажучи, Ф.: у вчорашньому марному й схвильованому очiкуваннi на Твiй лист (вкотре я чекав марно, Ф.?) я був рiшучий не вiдкривати лист, якщо вiн прийде сьогоднi. Лист мiг би прийти ще в недiлю, вiдповiдь на мiй останнiй лист була менi, звичайно, потрiбна термiново, тож я прочекав також i усю недiлю. Крiм того, було малоймовiрно, що лист прийде сьогоднi. Чому саме сьогоднi? Цей лист, який я отримав сьогоднi, який я лише кiлька секунд тримав невiдкритим у сумцi i який мене (я цього не розумiю, зi змiсту цього також не можна зрозумiти) все ж робить щасливим – цей лист, наскiльки це залежало вiд Тебе, мiг би не прийти нi завтра, нi пiслязавтра, нi взагалi. Сам по собi вiн не термiновий.

Моя телеграма, Ф., не була злою, можливо, що лише на паперi так здавалося. Дивно ось що: мiй останнiй лист здавався менi злим, цього Ти не вiдчула, тож, можливо, вiн таким i не був i лише здавався менi таким. У телеграмi я лише сказав, що в мене не було можливостi вiдповiсти, проте в листi я назвав причину, в загальному я усвiдомив купу всього абсолютно незрозумiлого, що досi е мiж нами. Його, справдi, багато, але, можливо, Ти могла б сказати менi кiлька слiв – i не було б бiльше такоi кiлькостi незрозумiлого i, може, взагалi його б не було.

Не обманюй себе, Ф., не обманюй! Роль, яку вiдiграе Твоя сiм’я у Твоему останньому листi, вказуе на певного роду самообман. Не обманюй себе! Тобi, Ф., не слiд було б говорити про те, що Ти хотiла чи не хотiла мого приниження, Ти мала б лише пояснити все, що я виклав в останньому листi; решта стала б сама собою зрозумiлою. Але цю просту рiч Ти не робиш (вiдтягування пояснення аж до розмови при зустрiчi нiчим не допоможе, Ти добре знаеш, що поруч з Тобою я задоволений усiм i нiяк iнакше), отже, ймовiрно, Ти цього не можеш. Але тодi Ти мусиш довiрити пояснення менi. Якби ж Ти все-таки хотiла принизити мене, це було б не найгiрше. Я припустив це лише тому (але серйозно, справдi, серйозно), що це був для мене ще й не найгiрший випадок. Що ж тодi лишаеться, якщо це припущення хибне, якщо Ти не хотiла мене принизити – про це я краще промовчу.

Отже, я приiду на Великдень, але не в суботу в обiд, а в недiлю ввечерi, якщо я не помиляюся, о 6:51. Менi було б, звичайно, найприемнiше, якби Ти в будь-якому разi прийшла мене зустрiти. Але тепер, як я вчора дiзнався, цiлком можливо, що зi мною приiдуть також Макс i його дружина i, ймовiрно, що Отто Пiк[6 - Отто Пiк (1887–1938) – критик, перекладач чеських п’ес нiмецькою мовою.] теж (усi в лiтературних справах), мабуть, Тобi було б неприемно зустрiтися з ними всiма на вокзалi. Тодi ми мали б зустрiтися (якнайскорiше, тож, можливо, о пiв на 8-му, я зупинюся знову в [готелi] «Askanischer Hof»[7 - «Аskanischer Hof» (А. H.) – готель у Берлiнi, у якому часто зупинявся Франц Кафка.]) на мiсцi, визначеному Тобою.

Ти бажаеш отримувати листа щодня, Ф.? Власне, Ти б i не мусила це казати – Ти б i так його отримувала. Але як спiввiдноситься Твое прохання з маренням, яке я останнiм часом часто бачу в напiвснi: Ти кладеш моi листи, непрочитанi, а, отже, i без вiдповiдi, один на одного або один за одним викидаеш iх. Навiть у моему напiвснi Тобi не слiд так робити.



    Франц




9 квiтня 1914 року, Прага


Лист до Фелiцii Бауер

Краще все ж стае, Ф., сьогоднi я прочекав на Твою вiдповiдь лише чотири години, проте все ще чотири години. Це цiлком природно, що кожен шукае свою вигоду; я в листах хочу мати вiдповiдь, Ти хочеш давати вiдповiдь лише усно, адже тодi усно Ти не мусиш давати ii. Але чи Ти добре обдумала, чи дiйсно це для Тебе вигода? Те, що Ти повинна сказати менi, Ти також повинна сказати й собi; те, що Ти не кажеш менi, цього Ти не кажеш – принаймнi на це сподiваюся – й собi. А цього ж Тобi не слiд робити, заради нас обох не слiд Тобi цього робити.

Не кажи, що я поводжуся з Тобою надто суворо; те, що в менi здатне до кохання, це служить лише Тобi; але зрозумiй, бiльш нiж пiвтора року ми ходимо по колу, хоча вже пiсля першого мiсяця, здавалося, йшли плiч-о-плiч. І зараз, пiсля такого довгого часу, такого довгого ходiння, ми все ще так далеко одне вiд одного. Твоiм, Ф., обов’язком е, наскiльки це для Тебе можливо, розiбратися в собi. Нам же не можна знищити одне одного, коли ми врештi-решт зiйдемося; було б шкода нас обох.

Я кажу зараз iнакше, нiж в Тiргартенi. Я визнаю, лише Твоя прихильнiсть дае менi можливiсть помiркувати про нас, але також i неминуча необхiднiсть зробити це. Я не мушу зiзнаватися в цьому, це достатньо зрозумiло: коли Ти вiддаляешся вiд мене, я втрачаю будь-яку здатнiсть розмiрковувати; зрештою, в той час, як Ти вiддаляешся вiд мене, у цьому немае нiякоi небезпеки.

Ти маеш рацiю, я не знаю, чому б Тобi мало бути неприемно зустрiтися з Максом[8 - Макс Брод (1884 – 1968) – нiмецькомовний чеський письменник еврейського походження. Близький друг Ф. Кафки. Його вважають основним видавцем творiв Кафки пiсля його смертi. З багатьма своiми друзями Кафка познайомився завдяки Броду.] i його дружиною. Я помiчаю зараз, що припустив це лише тому, що менi це було б неприемно. Мiж iншим, ця небезпека вiдпадае; я також помилявся, лише Макс повинен був приiхати, а зараз i Макс не приiде, як вiн менi сьогоднi сказав. Отже, лишаеться лише Пiк. Краще Тобi прийти о пiв на 8-му до [готелю] «Askanischer Hof», але вчасно, прошу Тебе.

Так, фройляйн Блох[9 - Грете Блох – подруга Фелiцii Бауер. Франц Кафка листувався з нею теж.] не приiде. Я ii дуже люблю.



    Франц




14 квiтня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер



Я, Ф., безперечно, ще нiколи, роблячи щось, не мав такого впевненого вiдчуття, що зробив щось добре i вкрай необхiдне, як на наших заручинах[10 - На Великдень 1914 року вiдбулися неофiцiйнi заручини Кафки i Ф. Бауер.], пiсля них i зараз. Такого впевненого вiдчуття – точно нi. А Ти? Для Тебе? Для Тебе це теж так? Почни свого наступного листа вiдповiддю на це запитання.

Не ображайся на мене через мою перевтомлену, розсiяну, метушливу, можливо, i байдужу поведiнку впродовж цих двох днiв. Це означало нiщо iнше, як те, що я зовсiм був не в собi, а якось цiлком у Тобi, хоч Ти, можливо, цього й не хотiла або лише терпiла, або взагалi лише вiдчувала.

Я не хочу, мiж iншим, казати, що це були хорошi днi, i що вони могли б бути набагато кращими. Перший вечiр мiж нами минув так, як я це й передбачав, так само зовнiшньо, як i внутрiшньо в менi. Те, що наступного дня я одразу мав би розмову з Твоiм батьком, я давно знав, i це зовсiм не залежало б вiд нашоi розмови напередоднi. Це не залежало б навiть вiд надii колись пiзнiше, у спокоi, ще раз мати змогу розпочати цю розмову. Я маю цiлковиту довiру до Тебе, Фелiцiе, цiлковиту довiру, спробуй зрозумiти це, наскiльки це можливо. Те, що я запитував i знову ж запитуватиму, йде, радше, вiд чужоi менi логiчноi потреби, нiж вiд потреби мого серця. Звичайно, у цiй гостротi це неправильно, це так – лише приблизно; за логiкою, е ще й iншi джерела страждань.

(Що мае на увазi фройляйн Блох з приводу цього [пiд цим], коли в телеграмi, яку я саме зараз отримав, вона пише «Щирi побажання вашiй задоволенiй Грете Блох»?)

Найгiршим i просто-таки нестерпним було те, що ми нiколи або лише на короткi митi лишалися на вулицi наодинцi, i що я не мiг отримати Твого поцiлунку, який би мене заспокоiв. Ти могла б менi дати цю можливiсть, але не зробила цього, я ж був аж надто розгубленим, щоб добиватися ii силою. Усi права, якi менi дае факт заручення, для мене огиднi й повнiстю неприйнятнi, заручення е зараз нiчим iншим, як без шлюбу грати комедiю шлюбу на втiху iншим. Цього я не можу, навпаки – я можу страшенно страждати вiд цього. Інодi менi хотiлося дякувати Боговi, що ми не живемо в одному мiстi; але тодi менi знову хочеться дякувати Боговi, адже якби ми жили в одному мiстi, тодi ми б, безперечно, одружилися ранiше попри службовi ювiлеi[11 - Службовий ювiлей Фелiцii Бауер у серпнi 1914 року – п’ять рокiв ii роботи у фiрмi «Carl Lindstr?m A. G.».]. Але хай там як, приiжджай зараз, i якнайскорше. Можливо, Твоя мати додасть кiлька рядкiв до листа, який Ти пишеш моiм батькам; ii тодi, звичайно, щиро запросять. Чи розказала Ти вже в конторi про своi заручини й чи домовилася з керiвництвом про якомога ранiший термiн звiльнення? Чи розiрвала договiр з лiкаркою? Чи завершила роботу над журналом? Якби Ти могла також виконати лише одне з моiх багатьох прохань, тодi нехай воно буде таким: не працюй так багато, виходь на прогулянки та займайся гiмнастикою, роби, що хочеш, лише не працюй ще поза конторою. Я вiзьму Тебе на роботу на час поза конторою й надсилатиму Тобi за це зарплатню, таку високу й так часто, як Ти забажаеш. Це я пiдтверджую своiм пiдписом.



    Франц

[На берегах] Палкi вiтання матерi й сестрам.




17 квiтня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Люба Ф., у мене е лише десять хвилин i навiть не повних. Що менi робити й писати наспiх? Спочатку подякувати за те, що Ти вказуеш серпень як мiсяць звiльнення, вiн повинен ним i лишитися. Я виглядав «страшенно жалюгiдно», безперечно, i почувався так само, такий вигляд я завоював собi за пiв року. Догляд за мною не допомiг би, плин часу допоможе й кожен день, на який Ти наближаеш цю мить, допоможе, а також допоможуть усяка довiра й усяке терпiння, якi Ти виявляеш до мене, а останне – найбiльше. Ми ж (небезпечно наспiх виказувати такi категоричнi зауваження), ми ж абсолютно протилежнi люди, тож мусимо мати терпiння одне до одного, мусимо мати погляд, майже богоподiбний, даний лише найвищому людському почуттю на необхiднiсть, на правду i, врештi-решт, на невiддiльнiсть iншоi людини. Я, Ф., маю цей погляд, тому i моя вiра в наше майбутне е мiцною. Якщо ж мене колись торкнеться хоч найменший промiнь такого Твого погляду, я затремчу вiд щастя.



    Франц

Напиши менi одразу, хай це буде хоч кiлька слiв.

Я не змiг би хоч чим-небудь потiшити фройляйн Брюль? Я не можу чути про дiвчат, що плачуть.




19 квiтня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Що за радiсть, кохана, хоч колись почути вiд Тебе докiр про листи. Звiсно, я мав би вже написати Твоiй матерi, а зробив це лише сьогоднi. Я мав би надiслати Твоему батьковi книгу одразу у вiвторок, а надiслав ii лише в п’ятницю. Але, по-перше, я зовсiм не пунктуальний у написаннi листiв (листи до Тебе е не листами, а скигленням i скреготiнням зубiв), моя рука й так важка, а коли вiд Тебе не приходить жодноi вiстки, як це було нещодавно, ця рука стае взагалi паралiзованою i не може навiть запакувати книгу для Твого батька.

Чи усвiдомлюю я те, що повнiстю належу Тобi? Я не мусив це усвiдомлювати, я знаю це вже пiвтора року. Заручини нiчого не змiнили в цьому, бо це усвiдомлення неможливо змiцнити сильнiше. Навпаки, iнодi я думаю, що Ти, Ф., [Тобi] не завжди повною мiрою зрозумiло те, наскiльки i яким чином я Тобi належу. Але терпiння, усе проясниться, Ф., от-от все проясниться, i ми будемо найближчими людьми. Наймилiша, кохана, Ф., якби ж ми були вже такими! Кiлька коротких зустрiчей недiлями в Берлiнi, кiлька днiв у Празi не можуть вирiшити всього, навiть якщо в сутностi все давно вже вирiшено, можливо, вiд мого першого погляду у Твоi очi.

Кожен думав про свое, я думав, що Ти вiдповiси моiй матерi, i забув написати Твоiй матерi. Ти пишеш, що Ти змушена запросити себе сама. Як же так? Ти хiба не отримала листа вiд моеi матерi вiд минулого понедiлка, в якому вона запрошувала Тебе i, певно, дуже сердечно?

Друг мого дядька з Мадрида (Альфреда Левi), який працюе при посольствi Австрii у Мадридi, був у нас, i я ходив з ним на невеличку прогулянку. Дивно ось що: зараз вже пiзно, ми багато гуляли, з нами були також Оттла[12 - Оттла, Оттiлiя Кафка (1892–1942) – наймолодша сестра Франца Кафки, з якою у нього були особливо близькi та теплi стосунки.] i кузина, ще зустрiли iнших знайомих, а зараз, оскiльки пiсля цього незвичного для мене заняття я сiдаю (в останнi роки я, справдi, вдень прогулююсь один або з Фелiксом, iншим Фелiксом), отже, я сiдаю, аби написати Тобi, i я помiчаю, що зовсiм не обдумую листа, а пiд час усiеi прогулянки, у трамваi, у Баумгартенi[13 - Баумгартен – один з найстарiших i найбiльших паркiв у пiвнiчно-захiднiй частинi Праги. Чеська назва – Стромовка.], бiля ставка, коли слухав музику, iв хлiб з маслом (я з’iв навiть одну скибку хлiба з маслом пiсля обiду, одне неподобство за iншим), дорогою додому постiйно думав лише про Тебе, про Тебе одну. У душi я настiльки единий з Тобою, що з цим не може зрiвнятися жодне благословення рабина.

У газету я подам оголошення[14 - Ідеться про офiцiйне оголошення про заручини, яке належало опублiкувати одночасно з боку нареченого i нареченоi. Скромне оголошення вiд Кафки з’явилося лише в п’ятницю, 24 квiтня 1914 року в газетi «Prager Tageblatt»: «Д-р Франц Кафка, вiцесекретар Товариства страхування працiвникiв вiд нещасних випадкiв у Празi, оголошуе про заручини з фройляйн Фелiцiею Бауер з Берлiна».] лише завтра – на вiвторок. Завтра мiй начальник повертаеться з вiдрядження, i я не хотiв би, щоб оголошення з’явилось у газетi ранiше, доки я особисто не скажу йому про це. У середу Ти отримаеш газету. Звичайно, про це вже знають майже всi, кого це стосуеться. Що ж сказали Твоi друзi й знайомi, чи багато з них плiткували про це з перукарем? А втiм, тепер так буде завершуватися кожен лист – я думаю, що Тобi варто незабаром приiхати. Коли ж, Ф., коли ж?



    Твiй Франц

Напиши менi, будь ласка, одразу про головнi болi.




20 квiтня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Моя кохана, зараз ввечерi я прийшов додому – безглуздо тинявся, на тенiсних майданчиках, на вулицях, у конторi (чекав, що там, можливо, буде вiстка вiд Тебе) – i ось знаходжу Твого листа. Я не в змозi щось робити, якщо не маю вiстки вiд Тебе, я був, справдi, не в змозi подати невелике оголошення в газету, дарма що це все ж можливо, оскiльки я розказав про це начальнику. Але я не змiг, мiж iншим, цього також не було i в газетi «Berliner Tageblatt».

Я навiть вже не пам’ятаю, чим я останнiм часом був так зайнятий, не було нiчого дуже важливого. За неважливим минають днi, i сьогоднi не виняток. Що за тимчасове життя без Тебе!

Звичайно, я бачуся з Максом, навiть щодня. Тiльки ми, якщо придивитися, вже не такi й близькi одне одному, якими були ранiше, i то – лише час вiд часу. (Нiколи ми не були такими близькими одне одному, як у подорожах, почекай, найближчим часом я надiшлю Тобi двi лiтературнi дрiбнички з наших подорожей, одну стерпну вiд мене та одну зовсiм нестерпну, написану нами обома[15 - Ідеться про два коротких лiтературних твори – «Рiхард i Самуель» i «Аероплани в Брешii», написанi Францом Кафкою i Максом Бродом разом пiд час однiеi з iхнiх подорожей.]. Я не обiцяю сiм мiшкiв гречаноi вовни, як це робиш Ти стосовно листа до моеi матерi, про поштово-рекламнi марки для начальника, про газету «Berliner Tageblatt» i про розiрвання договору з лiкаркою для мене. Я теж обiцяю сiм мiшкiв гречаноi вовни, але моеi вовни зовсiм не так багато). Ми (ще раз, задля впевненостi: Макс i я) з моеi вини бiльше не такi близькi, вiн не вiдчувае цього у своiй щиростi й присвятив менi свiй новий роман «Шлях Тихо Браге до Бога»[16 - «Шлях Тихо Браге до Бога» – роман Макса Брода, який уперше був опублiкований у щомiсячнику «Die Wei?en Bl?tter» (сiчень – червень 1915), а 1916 року з’явився друком у видавництвi Курта Вольфа. Роман мае присвяту: «Моему друговi Францу Кафцi».], одну зi своiх найособистiших книг, болючу, вистраждану iсторiю.

Але й моя вина не е, власне, виною або е нею лише незначною мiрою. Я незрозумiлий Максу, i там, де я йому незрозумiлий, вiн помиляеться. Останнiм часом я попри всю зовнiшню балакучiсть (цю ваду Ти ще не знаеш, i в Тебе самоi ii немае, i за це я кохаю Тебе теж) стаю все замкнутiшим, усе вiдлюдькуватiшим попри внутрiшню потребу говорити, i навiть попри бажання спiлкування з боку iнших; це, власне, не страх перед людьми, а незатишнiсть поблизу них, нездатнiсть налагодити повноцiннi безперервнi стосунки, я так рiдко можу дивитися на iнших зi сторони (чи розумiеш Ти це?); я наважуся стверджувати, що рiдко хто так здатний, як я, мовчки в напiвблизькостi, не маючи потреби (остання коротка пауза – прийшли два дядьки[17 - Два дядьки – Зiгфрiд Левi, сiльський лiкар у Трiшi (Тршештi), Моравiя. Рудольф Левi – бухгалтер у Празi.], один з мiста Трiш в Моравii, iнший – з Праги, дивакуватий, я мушу закiнчувати листа i, аби Ти не налякалася через почате речення – непотрiбний страх, повiр менi, ми ж довiряемо одне одному, хiба нi? – отже, аби Ти не налякалася, я ще завершу речення) розумiти людей так глибоко, що це мене самого лякае. Це я можу, але це вмiння, якщо я не пишу, е для мене, справдi, майже небезпекою. Тiльки не iснуе для мене жодноi небезпеки, оскiльки в мене е Ти, i для Тебе, кохана, теж не повинно бути жодноi.



    Франц

Нiяких головних болей, жодних! Вiдпишися вiд лiкарки! Приiжджай якнайскорше! Збирай речi!




21 квiтня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Це безглуздя, це хвороба, Ф., якщо немае вiд Тебе листа чи хоча б вiстки, то я не можу нiчого робити, i навiть подати оголошення в газету. Не те щоб я так хвилювався, як ранiше, ми пов’язанi одне з одним (так голосно каже B. T. [ «Berliner Tageblatt»], а мое серце каже про це тихiше, але певнiше), i неважливо, що не приходить вiстка, це, мабуть, навiть добре, якщо Ти використовуеш перерви у своiй нескiнченнiй роботi дiйсно для вiдпочинку, а не для написання листiв; але, попри це, я все ж подам оголошення лише завтра, отримаеш Ти його в п’ятницю. Але це не означае розлад мiж нами, Ф., за моiм вiдчуттям, газети взагалi не мають до нашоi справи жодного стосунку. Оголошення в «Berliner Tageblatt» е навiть трохи моторошним, оголошення дня урочистого прийому звучить так, нiби там йдеться про те, що Ф. К. [Франц Кафка] в День Святоi Трiйцi показуватиме смертельний номер у вар’ете. Але нашi iмена виглядають так тепло й добре разом, це добре й мусить бути так.

Вже пiзно, я отримав термiнового листа лише зараз о 9-й, у будь-якому разi вiн прийшов у контору лише по обiдi. Найщирiшi вiтання, дякую за поцiлунок, однак не можу вiдповiсти на нього, якщо цiлувати на вiдстанi, то падаеш зi своiм поцiлунком i добрими намiрами в пiтьму та безглуздя, замiсть того, аби торкнутися далеких улюблених уст.



    Франц




22 квiтня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Моя люба Ф., я списав уже весь поштовий папiр, лише цей клаптик Твого листа ще лишився. Слухай, я думав, що заручившись з Тобою, зможу забезпечити Тобi бiльше вiльного часу, а, вочевидь, додав Тобi ще бiльше роботи. Дуже шкода! Вiд Твого батька я нинi отримав дуже люб’язного листа; моя мати чомусь хвилюеться через деякi слова вiд Тебе до мого батька. Що за справи! Приiжджай якнайскорше, одружимося й покiнчимо з цим. Гарна квартира, про яку я розповiдав, звiльниться лише в лютому, i навiть це непевно. Інша гарна, зручно розташована, достатньо дорога квартира зi стiлькома ж беззаперечними перевагами, як i недолiками, лишаеться заброньованою до вечора 2-го травня. Це означае, що Ти маеш бути в Празi найпiзнiше 1-го травня.

Як щодо вiзиту до фройляйн Грете?



    Франц




24 квiтня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Це третiй лист, який я сьогоднi починаю. Знову й знову сьогоднi в листи до Тебе втручаеться Твiй знайомий з Бреслау[18 - Бреслау – нiмецька назва польського мiста Вроцлав.], iм’я якого навiть не з впертостi, але все ж з якоiсь причини не можу запам’ятати; навiть його зовнiшнiсть я не можу запам’ятати, попри те, що бачив його достатньо велике зображення, що висiло у Тебе в кiмнатi. Однак його самого я не можу забути; це частково Твоя вина, Ти менi розповiла про нього замало зрозумiлого й забагато натяками.

Сьогоднi я не отримав вiд Тебе жодного слова, це не найгiрше; гiрше те, що я вже, мабуть, дев’ять мiсяцiв не отримував вiд Тебе жодноi спокiйно написаноi сторiнки.

Я дякую Тобi за листа до батькiв, вiн iм обом дуже сподобався. У листi менi знову впало у вiчi те, якою дивною е Твоя мова. Ти легко розкидуешся такими словами, як «жахливо», «страшенно», «надзвичайно», «приголомшливо», Ти намагаешся уникати слова «дуже», що справдi характеризуе, i замiнюеш його на слово «досить», що характеризуе неточно й стримано.

У недiлю, Ф., Ти не отримаеш вiд мене листа, тому не гнiвайся через це, я не люблю писати додому; як чужа для сiм’i людина я б змiг написати; якщо ж з цього кепкували, то це були злi жарти; нинi б жартували й могли б жартувати про це лише по-доброму i це, саме це, завдало б менi болю.

Твiй лист до моiх батькiв розчарував мене передусiм через дату Твого вiзиту. Як? Ти хочеш приiхати аж 5-го? Чому аж 5-го? Але ж Твiй начальник вже повернувся. І що менi робити з квартирою, яку я з такими зусиллями забронював до 2-го?

Що за сумнi повiдомлення я роблю Тобi сьогоднi! Дозволь менi принаймнi поцiлувати Твою руку, аби я мiг заховати в нiй свое обличчя.



    Ф.




26(?) квiтня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Люба Ф., про двi речi Ти не пишеш, попри те, що знаеш, що обидвi через Тебе (мене зараз лиши осторонь!), саме через Тебе дуже мене засмучують. Про одну я досi зовсiм не питав, це Твiй брат. Якось Ти менi написала, що в Берлiнi детально розкажеш про нього, але нiчого не розказала, я лише прочитав одного листа й змiг зробити з нього висновок, як багато Ти менi в цiй справi не казала того, що стосуеться Тебе, я повторю, лише того, що стосуеться Тебе. Але зараз Ти й далi мовчиш.

Друга рiч – це Твiй знайомий з Бреслау. Я не боюся вiдкрито питати про це, адже якщо це ще вагома примара, вiн i незвано з’явиться, якщо ж вiн бiльше не мае впливу, тодi я i не розбуджу його цим питанням. Не обiцяй розповiсти про це пiд час зустрiчi, Ти й ранiше не могла виконати такi обiцянки. Розкажи про це вiдверто або скажи прямо, чому Ти не можеш про це говорити. Є стiльки всього, чого не можна вiдверто сказати, у чому не можна довiритися через власну слабкiсть або слабкiсть спiврозмовника, тим бiльшою е зобов’язанiсть висловлюватися вiдверто там, де можлива вiдвертiсть. Зображення може спокiйно висiти у Твоiй кiмнатi, але й менi б хотiлося мати спокiй у своiй.



    Ф.

Що ж стосуеться експресивних слiв, Ти мене трохи неправильно зрозумiла. Дивними е не вони самi, дивним е те, що, з одного боку, Ти обираеш цi «гiгантськi» пустi слова (з нiжних дiвочих вуст вони виходять важко й неприродно), з iншого боку, Ти надаеш перевагу i невиразним словам, якi мало означають, а, власне, «гiгантськими» словами не доносиш думку, а просто оминаеш правильний ii виклад.

Вiзити можуть завдавати Тобi багато клопоту, але все ж можуть приносити й задоволення, чи не так? Кожному свое, Ти приймаеш гостей, я – примар.

Я отримую достатньо привiтань, але, певно, не так багато, як Ти. Першi я вiдкривав, пiзнiшi – вже нi. Вкладену листiвку я вiдправляю для Твоеi тiтки, вона вiд чоловiка, якого, як вона стверджуе, знае.

Отже, Ти приiжджаеш у п’ятницю; це вже точно. Якщо Ти хочеш подивитися квартиру, то це крайнiй термiн. Квартира дуже гарна; якщо пiд час огляду буде така ж гарна погода, як зараз, тодi Ти ii обереш, в iншому разi Ти сумнiватимешся. Вона розташована досить далеко, серед природи, простора, в нiй три кiмнати, два балкони, одна тераса, за тисячу двiстi крон, це чимала сума, власне, бiльша, нiж ми можемо платити. Я говорю так, нiби маю уявлення про те, скiльки ми можемо платити.

Чи не хотiла б Ти на один день поiхати в Гмюнд[19 - Гмюнд – мiсто в Нижнiй Австрii.]? Я б iз задоволенням.

Надiшли менi адресу своеi сестри Ельзи! Твоiй матерi сподобався мiй лист? Чи Ти отримала «Жiночий шинок»[20 - Ідеться про новелу «Жiночий шинок», над якою Макс Брод працював разом зi своею подругою Ельзою Тауссiг, з якою потiм одружився.] [Брода] i Верфеля[21 - Франц Верфель (1890–1945) – австрiйський письменник, близький знайомий Ф. Кафки.]?




29 квiтня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Ти неправильно зрозумiла мене, Ф. Те, що Ти менi пишеш про свого знайомого з Бреслау, взагалi мене не турбуе; як його звати, чи вiн одружений, це мене взагалi не турбуе; та й вiн сам мене взагалi не турбуе.

Про Твого брата, здаеться, Ти отримала непогану вiстку. Це мене тiшить заради нашого ж добра.

Я очiкував, що Ти вже скажеш менi точний день свого приiзду. Якщо Ти не приiдеш у п’ятницю, квартиру, вважай, втрачено. Винаймати квартиру без Тебе – я не хочу брати на себе таку вiдповiдальнiсть, адже те, що Тобi подобалося в квартирi, мало б врiвноважити недолiки, якi виявилися б у тому, що квартира розташована доволi далеко вiд центру, що Ти б жила помiж галасливих чехiв й таке iнше. Отож спробуй приiхати. Завтра я дивитимуся ще iншi квартири в iншому районi, можливо, зручнiшому, аби Ти потiм без зайвих зусиль могла б обрати найкращий варiант. Вчора я оглядав трикiмнатну квартиру, яка коштуе лише сiмсот крон, у центрi мiста, одразу за музеем, який зверху завершуе Венцельплац[22 - Венцельплац (чеська назва – Вацлавська площа) – площа в Празi.]. Це квартира з тих, у яких iнодi живеш у кошмарних снах. Вже на сходах починаеться боротьба з рiзними запахами, потрiбно пройти через темну кухню, по кутках плаче купа дiтей, загратоване вiкно поблискуе склом i свинцем, у своiх дiрах чекають ночi таргани. Життя в таких квартирах можна зрозумiти хiба лише як дiю прокльону. Тут не працюють, працюють деiнде, тут не грiшать, грiшать деiнде, тут лише iснують, i то ледве. Нам слiд було б оглядати не лише бажанi квартири, нам слiд було б якось оглянути разом i таку квартиру, Фелiцiе.



    Ф.




19 травня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Погода тут теж дуже гарна, на жаль, цим не дуже користуюся, я не в лiсi, як це, власне, мало б бути, але користуюся погодою знову ж таки не так погано, адже дорогоцiнного недiльного вечора домовляюся в кiмнатi з тiткою Емiлi про умеблювання. Якби це прискорило умеблювання i наблизило б нагоду його застосувати, тодi цей недiльний вечiр був би дуже дорогоцiнним, але це не так.

Ця погода також показуе недолiки нашоi квартири, якi я, однак, вже остаточно прийняв, особливо чiтко усвiдомив, а необхiднiсть переiзду наступного лiта е майже неминучою. Взимку вона може бути цiлком хорошою: розташована мiж будинками, iзольована, тепла, та все ж мае достатньо сонця i повiтря. Але в iншi пори року там трохи сумно, немае зеленi перед вiкном, лише доволi галаслива, доволi глуха вулиця, крiм того, квартира розташована в тiй частинi вулицi, де вона переходить у площу, iнодi видно пожильцiв, якi мешкають навпроти i якi теж нас бачать. Тому принаймнi для двох кiмнат з видом на вулицю будуть необхiднi меблi, якi в iншому випадку не були б потрiбнi. Якi саме? (Це вправа на кмiтливiсть).

Я замовлю плани, навiть якщо моя остання схема була цiлком вiрогiдною. Ти не маеш лише брати до уваги зовнiшню форму, вивчати ii й призвичаюватися до неi. Спробуй ще погуляти намальованими кiмнатами, визирнути з вiкна i т. д. – i Ти матимеш цiлком точне уявлення про квартиру. Однак уявлення було б точнiшим, якби Ти вiдвiдала Прагу, аби на власнi очi побачити квартиру. Я не скажу нi слова про стан свого пальця. Ти маеш здогадатися про нього з мого почерку. Проте я вже змiг написати Твоiй матерi – безглуздо, що я це так довго вiдтягував.

Питання довiри (довiри як до Твоiх, так i до моiх рiдних): я iз задоволенням вiдправив би Оттлу, яка нiчого не знае про мiй план, про нього не знае i нiхто iнший, у Берлiн ранiше, десь вже в недiлю. Вона ж мае отримати задоволення вiд подорожi; але якщо вона поiде лише в четвер i вiд’iде найпiзнiше в понедiлок, причiм увесь червень, цiлими днями муситиме заступати батькiв у сiмейнiй справi, то це буде зовсiм мiзерне задоволення. (Крiм того, тодi вона не зможе бiльше приiхати на весiлля.) Чи було б можливо це якось здiйснити, чи знайшовся б насамперед якийсь вiльний вiд роботи такого ж вiку родич чи знайомий, який мав би для неi кiлька вiльних годин на день або давав би iй настанови, як вона могла б одна проводити день приемно i з користю? Проживання в готелi й все iнше не викликало б особливих труднощiв. Вимоги, якi б вона висунула до своеi самостiйностi, були б не такi вже й великi й цiлком розумнi. Отже, справи виглядають так, що Ти можеш висловлюватися про це цiлком вiльно, що полегшуе справу, оскiльки, якби Ти побачила забагато труднощiв, невиконання цього плану не розчарувало б нiкого (окрiм мене, i то – першоi митi), оскiльки нiхто про нього не знае. У будь-якому разi дай вiдповiдь якнайскорше.

Палкi вiтання



    Франц

Якщо Ти вважаеш справу здiйсненною, тодi надiшли термiнового листа, оскiльки тут у четвер вихiдний день.

[На лiвих берегах першоi сторiнки] Про «Berliner Zeitung»[23 - «Berliner Zeitung», B. Z. – ймовiрно, йдеться про номер вiд 9 травня 1914 року, у якому було пубiлковано рецензiю на оповiдання Кафки «Кочегар».] Ти забула.




22 травня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Я зв’язую себе обiцянкою: я хочу надiслати Тобi цього листа завтра, i байдуже, що буде написано в листi, який я отримаю завтра вiд Тебе. Якщо ж я не отримаю нiякого листа, тодi не надiшлю й цього.

Те, що я хочу сказати, можливо, спричинено, але хоч би там що – не викликано нi Твоiм мовчанням щодо подорожi моеi сестри, нi, врештi-решт, деякими словами у Твоiх останнiх листах. Зокрема, подорож моеi сестри е дрiбницею, яку з Твого боку можна було б чудово вирiшити простим, але рiшучим «нi». Насамперед те, що я хочу сказати, е настiльки незалежним вiд цього всього, оскiльки мае для нас глибше значення.

Коли сиджу за своiм письмовим столом, я, звичайно, бiльш незалежний вiд Тебе, нiж коли я поруч з Тобою. Те, що я тут кажу, сказано не набагато вiльнiше, не набагато правдивiше, але принаймнi це мае таке ж саме значення, як i те, що я кажу в тому станi залежностi. Правдою е i те, i iнше, правдою настiльки, наскiльки це в моiх силах. Якщо Тобi це цiкаво, а Тобi мае бути цiкаво – мати чiтке уявлення про моi думки, що стосуються Тебе, у моему незалежному станi, тодi Ти, наскiльки я пам’ятаю, найкраще отримаеш цю яснiсть з листа, який я написав Тобi безпосередньо пiсля моеi передостанньоi подорожi до Берлiна. Можливо, Ти його маеш i знайдеш його. Я не хочу повторювати, що там було написано, та й не можу цього зробити. У будь-якому разi сказане там дае останню для продовження наших стосункiв пiдставу, яку визнае кожен з нас.

Я знаю, ця пiдстава не дуже мiцна, принаймнi не повнiстю визнана Тобою, це й бентежить мене. Ми можемо зараз мiцно триматися за руки, але, мабуть, земля пiд нами не е мiцною i постiйно, усупереч усьому, рухаеться. Чи здатне мiцне тримання за руки врiвноважити це – цього я поки не знаю. У будь-якому разi за мною дiло не стане.




24 травня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Моя люба Фелiцiе, я дотримуюся обiцянки, яку дав собi, i попри Твого останнього листа вкладаю також i обiцяний лист. І це правильно, адже якщо вiн i з’явився з миттевоi причини, то аж нiяк не мае зникнути з нею, а надто, якщо причина повнiстю не зникла. У ньому немае жодного слова, якого я б соромився, i жодного речення, яке, власне кажучи, мiстило б щось iнше, нiж турботу про Тебе.

З моiм планом стосовно сестри не склалося. Я запитав Тебе про це потай, усвiдомлюючи складнiсть здiйснення цього плану. Ти вважала це складним, але все ж здiйсненним, i також вiдверто поговорила про це зi своею матiр’ю; це був цiлком правильний вчинок. Так само правильним вчинком з мого боку було те, що у Твоему останньому листi я ще не побачив цiлковитоi згоди й очiкував точнiшоi вiдповiдi – «так» чи «нi» (мiж iншим, цiлком вiдповiдно до Твоеi невиконаноi обiцянки ще раз написати менi про це). У будь-якому разi я б ще не вiдправив сестру без вiдповiдi на останнiй лист. Це все було правильно. Але зараз Твоя мати пише до моеi матерi (мiж iншим, дуже люб’язно й болiсно нагадуе менi, що я iй ще не написав) i згадуе в ньому, – точний текст я вже не пам’ятаю, – що вона була б рада, якби Оттла приiхала ранiше, але не наважилася запросити ii й т. д. Цим самим ця невелика справа, яка, якби вона не вдалася, стосувалася б лише мене i Тебе, стала сiмейною справою. Це неправильно. Лише я просив, лише я мiг отримати вiдмову. Це ж цiлком зрозумiло.

Тепер опираеться й Оттла, не зовсiм без моеi згоди, i взагалi не хоче iхати. Я зовсiм не вважаю це поганим; якщо вона вже з нагоди моiх заручин не зможе отримати задоволення вiд багатоденного перебування в Берлiнi, тодi вона принаймнi повинна отримати задоволення вiд упертостi. Звичайно, упертiсть спрямована зовсiм не проти Тебе, а головним чином проти батька. Але це веде в пiтьму сiмейних iсторiй, в яких нiхто не розумiеться.

Оскiльки Ти у своему листi пишеш про театр i про можливi походи в театр, то я переглянув театральну афiшу. Я знайшов лише двi вистави, якi б мене порадували, а так – зовсiм нiчого. І обидвi вистави нам не пiдходять. «Король Лiр» йде в суботу. Хоча я, ймовiрно, приiду о 7-й годинi, однак ми навряд чи зможемо пiти в перший же вечiр у театр. «Франциска»[24 - Драма «Франциска» («Franziska») Франка Ведекiнда (1864 – 1918), нiмецького поета, драматурга, актора.] ж вiдпадае, оскiльки йдеться про прем’еру, то, певна рiч, квиткiв вже немае в продажу, i був би потрiбен смокiнг – вимога, яку я не можу виконати.

Я надсилаю Тобi також i лист мого дядька, який стосуеться Тебе. У шiстдесят рокiв я не матиму такого чудового настрою. Хiба ж вiн не милий? Якщо Ти маеш бажання, надiшли менi вiдповiдь для нього, я йому передам. Також вiдiшли менi, будь ласка, оригiнал.

Якби Тебе хтось питав, як виглядае Твiй наречений, то кажи, що Ти його сфотографувала, i покажи вкладену фотокартку. Це справдi я, i Ти справдi робила цей знiмок.



    Франц




25 травня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

У цю хвилину мое серце б’еться так шалено, як воно мусить битися в школяра, коли вiн читае iсторii про iндiанцiв. Я прочитав кiлька сторiнок «Мемуарiв Берлiоза»[25 - «Мемуари Берлiоза» – автобiографiчний твiр французького композитора Гектора Берлiоза (1803–1869).]. Але про це я не хочу говорити.

Як, Фелiцiе? Для Тебе час пролiтае надто швидко? Вже кiнець травня? Вже? Що ж, i я сиджу за роботою; якщо Ти хочеш, я поверну час назад. На який мiсяць за останнi два роки менi повернути його? Вiдповiдай точно!

Ти мене соромиш, Ф., Ти пишеш, що, судячи з мого почерку, моему пальцевi вже краще. Краще? З моiм пальцем вже давно все гаразд, а почерк в моему останньому листi був майже моiм найкращим.

Ти мене також засмучуеш. Ти не надто здогадлива. Якi меблi потрiбнi? Звичайно, ширма й циновка, аби займатися гiмнастикою за системою Мюллера[26 - Кафка впродовж багатьох рокiв практикував регулярнi дихальнi та фiзичнi вправи за системою датського вченого Йоганна Петера Мюллера, а також намагався спонукати Фелiцiю Бауер до таких вправ.]. Аби з вiдчиненим вiкном голяка займатися гiмнастикою Мюллера i щоб люди навпроти, користуючись нагодою, теж не приедналися до занять гiмнастикою.

Я вже переглянув театральну афiшу. Пiсля мого вчорашнього листа для мене вiдпадае можливiсть пiти в театр. Зате мати й Оттла могли б сходити. І найлiпше – до суботи, доки не приiхав батько, адже для нього театр – це не задоволення. Якби вiн пiшов, то себе б до цього силував. Тому лiпше показати йому щось iнше – кiнотеатр, про який Ти якось розповiдала, або ще щось, на що можна придбати квитки й пiзнiше. Для матерi й Оттли найкраще була б, мабуть, вистава «Дванадцята Нiч, або Як собi хочете»[27 - «Дванадцята Нiч, або Як собi хочете» – комедiя Вiльяма Шекспiра у п’яти дiях.] в п’ятницю. Але в iншому разi не купуй для них, будь ласка, квиткiв, у жодному разi.

Так, Оттла вже припинила упиратися та iз задоволенням поiде. Знову сiмейнi iсторii та суцiльна пiтьма.

Де ж iм зупинитися? Поблизу Тебе ж немае готелiв, а якщо все ж якiсь е, вони невиправдано дорогi. Чи не зупинитися знову в «Askanischer Hof»? У щастi й нещастi я з ним так зрiсся, я, справдi, пустив там корiння i почуваюся як удома, коли туди повертаюся. Мене там також люблять. Однак вiн трохи незручно облаштований i досить недешевий, але при цьому я там зупиняюся, вiн все ж менi наймилiший.

Лише пиши в кожному листi, що тривае пiдготовка до весiлля, i вже цим Ти мене тiшиш. Однак я не зовсiм розумiю обсяг роботи, пов’язаний з цим. Мiж iншим, не забувай, що до Твоiх речей, крiм меблiв i одягу, належить i плавання. Ти менi пообiцяла розповiдати про будь-який прогрес у плаваннi. Ти нiчого не розповiдаеш; чи означае це, що Ти, вiдколи записалася, не досягла нiякого прогресу? Я в це не вiрю. Мiж iншим, у Тебе екзамен на Трiйцю. Ти вчишся плавати з шестом чи на апаратi?[28 - На початку ХХ столiття популярними знаряддями для навчання плаванню були iнструкторський шест, що встановлювався на днi басейну задля безпечного навчання пiрнанню, а також спецiальний тренажер для сухого плавання (тут: апарат)]

План квартири Ти отримаеш. Те, що в цiй самiй будiвлi живе Адлер[29 - Адлер: прiзвище представника фiрми Карла Лiндстрьома (Carl Lindstr?m A. G.) у Празi.], не заважае менi, допоки пристроi фабрики Лiндстрьома[30 - Компанiя «Carl Lindstr?m A. G.» випускала фонографи, грамофони, платiвки. Довгий час у фiрмi працювала Фелiцiя Бауер.] не настiльки потужнi, аби iх було чути з мезонiна аж на п’ятий поверх. Мабуть, усi мешканцi купують цi пристроi в нього. Що ми двое тодi робитимемо в цiй величезнiй коробцi суцiльного резонансу – я не знаю.



    Франц




28 травня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Я в конторi. Багато роботи. Я не був розлюченим. Я був оскаженiлим, засмученим i щось таке, але не розлюченим. (Я й так не сплю, але якби я спав, це б сприяло моему безсонню.) Задля точностi я додам, що Твое мовчання тривало не два, а три днi.

Все, як i було, як у всiй свiтовiй iсторii: кожен вiдшукуе свiй грунт для боротьби. Менi не лишиться нiчого iншого, як захопити й собi iнший грунт. Це необхiдно для доброi справи.

Найближчими днями Тебе атакуватимуть з двох сторiн, вочевидь, за моею iнiцiативою стосовно купiвлi меблiв. По-перше, нiмецькi майстернi. Вони часто пишуть менi, врештi-решт, я мусив iм вiдповiсти. Зрештою, я вважаю, що iхнi меблi справдi найкращi, маю на увазi найпристойнiшi, найпростiшi. Крiм того, прийде i представник празькоi фiрми. Його швидко випроваджуй за дверi. Вiн якось був у мене в конторi, я пробурмотiв щось спросоння, вiн дав свою вiзитiвку, заявив, що як колишнiй берлiнець може особливо добре зрозумiти Твоi смаки, i пiшов. І ось нещодавно вiн прийшов знову. Вiн був трохи краще одягнений, i моя жалюгiдна пам’ять на обличчя впiзнала в ньому одного адвоката. Я привiтно пiдходжу до нього, тисну йому руку й – дiзнаюся, хто вiн. (Ти маеш знати: фiрма, яку вiн представляе, мае надзвичайно дорогi, пишнi меблi.) Я бiльше не мiг так швидко перетворитися на непривiтного покупця i дав йому Твою адресу, оскiльки вiн попросив про це, бо iхатиме в Берлiн (здаеться, вiн мае прийти до Тебе в п’ятницю). Також вiн попросив, аби я повiдомив Тобi про його прихiд у листi. Чоловiковi, якому я так люб’язно потиснув руку, я не мiг вiдмовити в цьому й тому змушений зараз чинити так пiдло.

Переказуй привiт усiм, Твоiм i моiм[31 - Йдеться про матiр Кафки i його сестру Оттлу, якi були у Берлiнi.], i дозволь Тебе поцiлувати в надзвичайно дороге обличчя.



    Ф.




13 липня 1914 року, Прага


Франц Кафка до батькiв Фелiцii Бауер[32 - Карл i Анна Бауер. Лист написаний у день розiрвання заручин Франца Кафки з Фелiцiею Бауер у готелi «Askanischer Hof», на яких були присутнi Грете Блох, Ернст Вайс i сестра Фелiцii Ерна.]

[Готель «Askanischer Hof», Берлiн]

Зараз я вже не знаю, як я повинен i як менi дозволено до Вас звертатися.

Я не приiду, це були б непотрiбнi муки для нас усiх. Я знаю, що Ви менi скажете. Ви знаете, як я це сприйму. Тому я не приiду.

Я поiду сьогоднi, ймовiрно, у Любек. Я прихоплю з собою, як вiдносно маленьку, але все-таки втiху, думку, що ми можемо залишитися в хороших стосунках i залишимося в них, навiть якщо зв’язок, якого ми всi б хотiли, виявився для усiх нас неможливим. Фелiцiя, певно, переконувала Вас так само, як i мене. Я бачу все завжди зрозумiлiше.

Усього Вам найкращого, особливо пiсля Вашоi вчорашньоi поведiнки Вам безперечно належить моя повага, згадуйте про мене добрим словом.



    З вдячнiстю Франц К.




27 жовтня 1914 року, Прага


Телеграма до Фелiцii Бауер



Фелiцii Бауер, Берлiн, Лiндстрьом,

Гроссе-Франкфуртер-штрасе, 137



Лист у дорозi зараз все йде повiльно щирi вiтання




30 жовтня 1914 року, Прага


До Фелiцii Бауер

[Монограма в шапцi аркуша H. K.]



Мiж нами, Фелiцiе, як менi здаеться, за останнi три мiсяцi зовсiм нiчого не змiнилося, нi в хорошому сенсi, нi в поганому. Звичайно, я готовий до Твого першого дзвiнка, i я точно й одразу вiдповiв би на Твого вранiшнього листа, якби вiн прийшов. Однак я не думав написати Тобi – в «Askanischer Hof» нiкчемнiсть листiв i всього написаного стала надто очевидною, але оскiльки моя голова (навiть коли болить, як i сьогоднi) залишаеться незмiнною, iй не бракувало думок i мрiй, в яких йшлося про Тебе, i наше спiльне життя, яке я уявляв, лише iнодi було гiрким, а так – мирним i щасливим. Проте якось я хотiв Тобi хоч i не написати, але передати вiстку через когось iншого – Ти не вгадаеш, це була особлива нагода, вигадана перед сном, близько 4-i години ранку, коли я зазвичай i засинаю.

Але насамперед я не думав писати тому, що менi справдi здавалося зрозумiлим найважливiше в наших стосунках. Ти довго помилялася, коли так часто посилалася на несказане. Бракувало не слiв, а довiри. Оскiльки Ти не могла повiрити в те, що чула й бачила, Ти думала, що було щось, чого я не сказав. Ти не могла усвiдомити владу, яку надi мною мае моя робота, Ти усвiдомлювала ii, але не зовсiм. Тому Ти хибно тлумачила всi моi хвилювання через цю роботу, лише хвилювання через цю роботу та пов’язанi з цим дивацтва, якi Тебе бентежили. Тепер цi дивацтва (щоправда, огиднi дивацтва, огиднi й менi теж) проявилися для Тебе бiльше, нiж для будь-кого iншого. Це було цiлком природно й сталося не лише з упертостi. Зрозумiй, Ти була не лише найкращим другом, а й найбiльшим ворогом моеi роботи, принаймнi з точки зору власне моеi роботи; тому вона була змушена так само, як вона у своiй сутi понад усе любила Тебе, зберiгати себе й захищатися. Щобiльше – у кожнiй дрiбницi. Наприклад, якось я думав про це, сидячи одного вечора з Твоею сестрою за столом з майже лише м’ясними стравами. Якби там була Ти, я б, напевно, замовив смажений мигдаль.

І в «Askanischer Hof» я мовчав не з упертостi. Те, що Ти казала, було таким зрозумiлим, я не хочу це повторювати, але серед цього всього були речi, якi вiч-на-вiч майже неможливо було б сказати. Однак Ти сказала iх лише пiсля того, як я доволi довго мовчав або казав щось несуттеве. Пiзнiше Ти ще доволi довго чекала, аби я заговорив. Я i зараз не кажу нiчого проти того, що Ти взяла з собою фройляйн Блох, у листi ж до неi я майже принизив Твою гiднiсть, вона мала право бути з Тобою. Але те, що Ти також дозволила поiхати й своiй сестрi[33 - Ерна Бауер (1886–1972) – сестра Фелiцii Бауер, з усiеi сiм’i з Е. у Фелiцii були найтеплiшi i найближчi стосунки.], яку я тодi майже не знав, я не розумiв. Але присутнiсть обох лише трохи бентежила мене; можливо, якби я i хотiв сказати щось вирiшальне, мовчав би з упертостi. Це було можливо, але я не мав чого сказати. Я бачив, що все було втрачено; я також бачив, що ще в останню мить мiг врятувати це якимось несподiваним зiзнанням, але в мене такого не було. Я кохав Тебе, як i сьогоднi, я бачив Тебе нещасною, я знав, що через мене Ти два роки невинно страждала, як не страждають навiть винуватцi; але я також бачив, що Ти не розумiла мое становище. Що менi лишалося? Нiчого iншого, окрiм того, що я зробив: поiхати з вами, мовчати чи говорити щось зовсiм безглузде, слухати iсторiю того дивакуватого вiзника й дивитися на Тебе з думкою, що це востанне.

Коли я кажу, що Ти не могла зрозумiти мое становище, то не стверджую, що знаю, як Тобi слiд було вчинити. Якби я це знав, то Тобi б про це розповiв. Я вкотре намагався показати Тобi мое становище, Ти його, звичайно, зрозумiла, але встановити з ним живий зв’язок – цього Ти не могла. У менi були i е двое, що борються мiж собою. Один – майже такий, яким Ти його хотiла б бачити, i те, чого йому бракуе для втiлення Твого бажання – те вiн мiг би досягти шляхом подальшого розвитку. Жоден з Твоiх докорiв в «Askanischer Hof» не стосувався його. Але iнший думае лише про роботу, це його едина турбота; вона робить так, що йому не чужi найницiшi уявлення; смерть його найкращого друга уявляеться йому насамперед як, хоч i тимчасова, але перешкода для роботи; цю ницiсть врiвноважуе те, що заради своеi роботи вiн i сам готовий страждати. І от цi двое ведуть боротьбу, але це не реальне протистояння, коли вони по черзi завдають удари одне одному. Перший залежний вiд другого, вiн би нiколи, з внутрiшнiх причин, нiколи б не був у змозi розгромити iншого, навпаки, вiн щасливий, коли щасливий iнший, а коли другий, судячи з усього, програе, то перший падае перед ним навколiшки й не хоче бачити нiкого iншого, окрiм нього. Ось воно як, Фелiцiе. І все ж вони борються мiж собою, i все ж обидва могли б належати Тобi, лише нiчого не можна змiнити в них, окрiм як знищити iх обох.

Насправдi це видаеться так, що Ти мала б усе це повнiстю визнати, що Ти мала б усвiдомити, що все, що там вiдбуваеться, вiдбуваеться i для Тебе, i що все, що вимагае для себе робота, е не упертiстю, не настроем, а допомогою, частково просто необхiдною, частково спричиненою умовами мого життя, надзвичайно несприятливими для цiеi роботи. Глянь, як я зараз живу. Один, у квартирi моеi старшоi сестри. Вона ж мешкае у моiх батькiв, оскiльки швагер на вiйнi. Якщо менi не заважае особисте, особливо фабрика, мiй розпорядок дня такий: до 2:30 дня я в конторi, далi обiд вдома, потiм одна або двi години на читання газет, написання листiв чи роботи по службi, далi я пiдiймаюся у свою квартиру (Ти ii знаеш) спати чи просто полежати, потiм о 9-й вечора я йду до батькiв на вечерю (непогана прогулянка), о 10-й повертаюся трамваем назад i потiм не сплю так довго, як це дозволяють сили чи страх перед наступним ранком, страх головних болей у конторi. За останнi три мiсяцi сьогоднi другий вечiр, коли я не працюю, перший був близько мiсяця тому, тодi я був надто втомленим. За останнiй час я також мав двотижневу вiдпустку, тодi, звичайно, розпорядок дня трохи змiнився, наскiльки це було можливо в тi швидкоплиннi два тижнi, у хвилюваннi, що днi швидко минають. Я зазвичай просиджував до 5-i години ранку за столом, якось навiть до 7:30, потiм спав, в останнi днi вiдпустки менi вже вдалося справдi поспати, до 1-i чи 2-i години дня; i тодi я вже був вiльним i вiдпочивав до вечора.

Мабуть, Ти зрозумiеш, Фелiцiе, той спосiб життя, який я вiв пiд час вiдпустки, але мое звичайне життя Ти не можеш засуджувати або не могла дотепер з власноi волi. Я сиджу чи лежу в денний час, визнаючи це прийнятним для мене способом життя, один у цих тихих трьох кiмнатах, нi з ким не бачуся, навiть з друзями, лише з Максом на кiлька хвилин дорогою додому з контори i – я не е щасливим, точно нi, але все ж iнодi задоволений тим, що я, наскiльки це добре вдаеться за цих обставин, виконую свiй обов’язок.

Такий спосiб життя я завжди визнавав, вiн завжди був питанням i випробуванням. Ти вiдповiла на це питання не «нi», але твое «так» нiколи не охоплювало усього питання. Але щось лишилося прогалиною в цiй вiдповiдi, у Тобi, Фелiцiе, вiдчувалася ненависть, але якщо це слово для Тебе надто сильне – вiдраза. Це почалося тодi, коли Ти перебувала у Франкфуртi, безпосереднiй привiд я не пам’ятаю, можливо, його й не було, у будь-якому разi ця вiдраза почала з’являтися у Твоiх листах з Франкфурта, у тому, як Ти реагувала на мiй страх за Тебе, як Ти стримувалася. Імовiрно, Ти тодi сама ще нiчого не знала про це, але згодом Ти це визнала. Чим же був цей страх, про який Ти пiзнiше так часто говорила в Тiргартенi i який ще бiльше, нiж говорити, змушував Тебе мовчати; що ж це було ще, як не вiдраза до мого способу життя, а вiдтак – i до моiх намiрiв, з якими Ти не могла погодитися i якi Тебе ображали. Я бачу, як Ти зi сльозами на очах слухала д-ра В. – це був страх; коли Ти (окремi, можливо, не завжди доречнi приклади) ввечерi, перш нiж я пiшов до Твоiх батькiв, не могла дати чiткоi вiдповiдi – це був страх; коли Ти в Празi скаржилася на дещо в менi – це був страх, завжди, знову й знову той самий страх. Я пишу «страх» замiсть «вiдраза», але обидва почуття змiшалися. І те, що Ти врештi-решт казала в «Askanischer Hof» – хiба це не було вибухом цього всього? Чи мала Ти тодi сумнiви, прислухаючись до себе? Хiба Ти навiть не казала, що, буцiмто, загубила себе, коли Ти… i навiть у Твоему сьогоднiшньому листi, Фелiцiе, я знаходжу мiсця, якi говорять про цей страх. Не зрозумiй мене неправильно, Фелiцiе. Ця вiдраза була, але Ти, попри все, наважилася опиратися iй. Це могло б привести до щасливого кiнця, я i сам сподiваюся на це в години добробуту. Але зараз iдеться не про це. Ти хочеш пояснення моеi нещодавньоi поведiнки, i це пояснення полягае саме в тому, що я постiйно вiдчував Твiй страх, Твою вiдразу. Я був змушений не спати над моею роботою, яка едина дае менi право на життя, а Твiй страх показав менi чи змусив мене боятися (набагато бiльшим страхом), що в цьому полягала найбiльша небезпека для моеi роботи. «Я була знервованою, виснаженою, я думала, що я на межi своiх сил», ось що Ти пишеш, так це й було. Так навiжено тi двое в менi ще нiколи не боролися, як тодi. І тодi я написав того листа до фройляйн Блох.

Можливо, я, однак, ще не добре обгрунтував свiй страх, Твое ж пояснення в «Askanischer Hof» було лише пiзнiше, його я зараз не можу враховувати. Одним з показових прикладiв, однак, е непорозумiння щодо квартири, кожна деталь Твого плану лякала мене, навiть якщо я не мiг iй нiчого суперечити, i усi, безперечно, мусили погоджуватися з собою. Лише Ти сама не мала погоджуватися з собою. Ти хотiла щось просте: тиху, скромно облаштовану квартиру для сiмейного життя, яку зазвичай мають сiм’i Твого й мого оточення. Ти взагалi не хотiла нiчого бiльшого, нiж мали цi люди (i у своему сьогоднiшньому листi Ти iх згадала, це тi, яким усе падае з неба), але те, що вони мали, ти хотiла повною мiрою. Якось я Тебе попросив – це було вже на останнiй межi страху – уникнути урочистостей у храмi, Ти на це не вiдповiла, у своему страху я припустив, що Ти була розлючена через мое прохання, i справдi, Ти згадала в «А. H.» i про це. Але що означало уявлення, яке Ти мала про ту квартиру? Воно означало, що Ти погоджувалася з iншими, але не зi мною; але для них квартира е чимось зовсiм iншим, нiж вона е для мене. Цi iншi, коли укладають шлюб, вже наситилися i шлюб для них е лише останнiм великим кушем. Для мене – нi, я не наситився, я не заснував власноi справи, яка з кожним роком у шлюбi повинна далi рости, менi не треба постiйноi квартири, з впорядкованого затишку якоi я хочу вести цю справу, але не лише те, що я не потребую такоi квартири, лякае мене. Я маю таку жагу до своеi роботи, що менi аж млосно; однак моi теперiшнi обставини шкодять моiй роботi, i якщо я зараз облаштую квартиру вiдповiдно до Твоiх бажань, то це означае, – якщо не зараз, то у майбутньому, – що я намагаюся зробити цi умови довiчними, тобто, накликати найгiрше, що може зi мною статися.

Я хотiв би те, що я зараз сказав, якось обмежити, i тим самим точнiше визначити. Ти маеш право запитати, яких планiв щодо квартири я вiд Тебе очiкував. Я, власне, не можу на це вiдповiсти. Однак найвiдповiднiше й найприроднiше для моеi роботи було б покинути усе й пiдшукати десь квартиру ще вище, нiж на 5-му поверсi, не в Празi, деiнде, але, судячи з усього, нi я, нi Ти не пристосованi для життя в добровiльно обраних злиднях. Мабуть, я навiть ще менше до цього пристосований, нiж Ти. Що ж, нiхто з нас ще цього не пробував. Тож чи очiкував я такоi пропозицii вiд Тебе? Не зовсiм; хоча я б i не знав, що робити вiд щастя вiд такоi пропозицii, але ii я не очiкував. Але, можливо, була якась середина, точно була така середина. І Ти, певно, ii б знайшла, без пошукiв, цiлком природно, якби не, саме так, якби не було того страху, тiеi вiдрази, яка утримувала тебе вiд того, що було вкрай необхiдно для мене й для нашого спiльного життя. Я мiг все ще сподiватися, що ми дiйдемо цiеi згоди, але це були лише сподiвання, тодi з’явилися, однак, тi ознаки протилежного, яких я боявся i вiд яких я також мусив захищатися, якби хотiв, щоб Ти мала ще живого чоловiка.

І зараз Ти, звичайно, можеш усе перекрутити й сказати, що Ти у своiй сутi так само була пiд загрозою, як i я у своiй, i що Твiй страх був так само виправданий, як i мiй. Я не думаю, що це було так. Я все ж кохав Тебе у Твоiй справжнiй сутностi, i лише коли вона вороже торкалася моеi роботи, я ii боявся. Все ж, оскiльки я так кохав Тебе, я не мiг би робити нiчого iншого, окрiм як допомагати Тобi зберегти себе. Все-таки це не зовсiм правдиво, Ти була пiд загрозою, але хiба Ти не хотiла бути пiд загрозою? Нiколи? Зовсiм нi?

Я не сказав нiчого нового, можливо, трiшки по-новому виклав, але нiчого нового. Однак новим е те, що написано це поза нашим постiйним листуванням i що я тому й через те, що Ти хотiла цього пiдсумку, сподiваюся отримати чiтку вiдповiдь. Я жадiбно чекаю на Твою вiдповiдь. Ти маеш менi вiдповiсти, Фелiцiе, наскiльки б Тобi не подобався мiй лист. Я з нетерпiнням чекаю на Твою вiдповiдь. Коли я вчора перервав листа – було вже пiзно, i я лiг спати, поспав недовго, але коли я потiм прокинувся i до ранку, власне, бiльше не заснув, мене охопила наша тривога i наш бiль – тут справдi е щось спiльне – незмiнно, як у найгiршi часи. Це все ще пов’язане мiж собою, нiчого з турбот не вирiшилося, варто iх бодай трохи вiдпустити. Вони крутять i смикають, неначе вхопивши мене за язика. Цiеi ночi я думав, що межi безглуздостi вже позаду, i я не знав, як себе рятувати. Тож Ти менi обов’язково вiдпиши, а якщо хочеш бути особливо люб’язною, надiшли телеграму, отримавши цього листа.

Ти згадуеш листування з Ерною. Я не знаю, що Ти маеш на увазi, коли кажеш, що я, незалежно вiд цього листа, повинен вiдповiсти Тобi. Сталося так, що я збираюся написати Ернi завтра. Тому я iй також напишу, що написав Тобi. Ерна була надзвичайно добра до мене i е доброю до Тебе.



    Франц




25 сiчня 1915 року, Прага


До Фелiцii Бауер

Отже, менi пiдсумувати, Ф.? Насамперед так само безпосередне, як i старе спостереження. Я сiдаю за листа й стаю ближче до Тебе, ближче до Тебе, нiж навiть коли стою бiля Твоеi канапи. Тут Ти мене не спантеличиш, тут Ти не ухилишся вiд мого погляду, моiх думок, моiх питань – навiть тодi, коли мовчиш. Чи ми десь тут у мансарднiй квартирi, де годинник з дзвiницi замiсть пiдлогового годинника? Можливо.

Ми з’ясували, що ще не проводили гарно час разом. І це ще м’яко кажучи. Можливо, ми не провели навiть жодноi повноцiнноi вiльноi хвилини разом. Я згадую Рiздво 1912 року. Макс був у Берлiнi й думав, що мусив пiдготувати Тебе до жахливого листа, який Тобi грозив вiд мене. Ти обiцяла залишатися мужньою, але сказала щось на кшталт: «Це так дивно, ми пишемо одне одному, регулярно й дуже часто, я отримала вже багато листiв вiд нього, я хотiла б йому допомогти, але це так важко, вiн все так ускладнюе, ми все нiяк не зблизимося». Ось так – зрозумiй мене правильно – майже все й лишилося, для нас обох. Один визнае це ранiше, iнший – пiзнiше, один забувае це в ту мить, коли iнший згадуе про це. Але цьому, здавалося б, легко зарадити. Якщо не вдаеться зблизитися, люди розходяться геть. Але це зараз знову ж таки неможливо. Дороговказ е лише в один напрямок.

Це перша немилосерднiсть. Інша криеться в нас обох. Я зрозумiв, що ми обидва безжалiснi одне до одного; i не тому, що один для одного не дуже важливий, ми просто безжалiснi. Ти, ймовiрно, зовсiм неумисно, а тому без почуття вини й мук вiд цього почуття. В мене все iнакше. Бiда, мабуть, у тому, що я зовсiм не вмiю сперечатися, я очiкую, наприклад, коли переконання, яке менi так необхiдне, буквально розкриеться зсередини, тому не докладаю жодних зусиль, аби прямо переконувати, ба бiльше, я лише намагаюся, хоча цього взагалi не помiтно, настiльки я до цiеi справи нездатний. Тому в нас немае вiдкритих суперечок, ми мирно йдемо поряд, в той час, як мiж нами здригаеться повiтря, немовби хтось постiйно рубае його шаблею. Аби не забути: Ти теж не сперечаешся, Ти теж зносиш усе, i Твоi страждання, оскiльки вони несправедливi – мабуть, для рiвноваги – е набагато важчими за моi.

І от, стаеться саме те, що я точно передбачив. Я поiхав туди, не з власноi волi, я знав, що менi загрожувало. Менi загрожувала спокуса близькостi, ця безглузда спокуса, що буквально ходить за мною по п’ятах i не дае менi спокою навiть у цiй холоднiй кiмнатi. Зранку Ти була бiля тiеi лавки, на якiй лежали два саквояжi, а пiсля обiду Ти стояла перед тими сходинками, що ведуть до кав’ярнi. Думати про це майже нестерпно, попри всi важкi розумовi вправи останнiх рокiв. Я не знаю, як впораюся з цим пiд час роботи, але все ж якось треба.

Я писатиму Тобi небагато, листи йдуть дуже повiльно, та й не можна писати так вiльно, як ранiше[34 - З початком вiйни у кожному поштовому вiддiленнi був цензор, який мав право вiдкривати та читати будь-яке приватне вiдправлення. Листи з Праги до Берлiна йшли часто 5–7 днiв. Франц Кафка почав здебiльшого писати листiвки, адже вони проходили пункти цензури швидше.]; я також не буду тиснути на Тебе проханнями писати листи, листами ми досягли небагато, ми маемо спробувати досягти цього в iнший спосiб. Можливо, я все ж зможу, це видаеться зараз таким неможливим, видiляти вечори для роботи, у будь-якому разi спробую. І ця робота певною мiрою стосуеться й Тебе теж, попри те, що чорт смикнув Тебе за язика зауважити, що, буцiмто, менi варто було б спробувати запустити фабрику. Чому ж Ти розумiешся у фабриках краще, нiж у менi!

Досить; я маю ще багато справ. Домоправителька захворiла, i я маю знову привести до ладу лiжко, яке я зранку розворушив. А ще треба було б пiдмести й витерти пил, але, оскiльки й домоправителька майже нiколи не робить цього, i сьогоднi це потерпить. Якби Ти мала бажання розбудити мене зранку, близько 7:30 – домоправителька, мабуть, не зробила б i цього – гарним люб’язним сном, це було б дуже мило з Твого боку. Але, якщо зможеш, влаштуй це так, щоб сон, перш нiж вiн мене розбудить, був хорошим i мав би справжнiй щасливий кiнець, який, сподiваюся, все ж нас чекае.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=66790163) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Нещастя Фелiцii були пов’язанi з ii братом Фердинандом (Феррi): пiсля заручин з багатою нареченою той не лише набрав боргiв, а й обiкрав свого майбутнього тестя. Справа хоч i не дiйшла до суду, але брат був з ганьбою звiльнений i був змушений емiгрувати в Америку. Квиток на корабель i стартовий капiтал, пожертвувавши своiм приданим, йому надала Фелiцiя. На щастя, в Америцi Феррi дiйсно вдалося встати на ноги, вiдкрити власну справу, а потiм i створити сiм’ю (тут i далi прим. пер.).




2


Франц пропонував Фелiцii зустрiтися в Дрезденi, мiж Берлiном i Прагою, на що та вiдповiла телеграмою: «Приiхати Дрезден неможливо вiтання Фелiцiя».




3


Ернст Вайс (1884–1940), д-р Вайс, д-р В. – австрiйський письменник, лiтератор, медик. Один з небагатьох друзiв Кафки, який був не з оточення Макса Брода. Талановитий автор оповiдань i п’ес. У 1933 роцi утiк до Францii, а коли нiмцi окупували Париж, наклав на себе руки.




4


Муццi Браун – племiнниця Фелiцii Бауер, дочка ii старшоi сестри Ельзи, яка жила в Будапештi.




5


Азбестова фабрика належала швагровi Кафки Карлу Герману, чоловiковi сестри Еллi. Франц Кафка був спiввласником фабрики.




6


Отто Пiк (1887–1938) – критик, перекладач чеських п’ес нiмецькою мовою.




7


«Аskanischer Hof» (А. H.) – готель у Берлiнi, у якому часто зупинявся Франц Кафка.




8


Макс Брод (1884 – 1968) – нiмецькомовний чеський письменник еврейського походження. Близький друг Ф. Кафки. Його вважають основним видавцем творiв Кафки пiсля його смертi. З багатьма своiми друзями Кафка познайомився завдяки Броду.




9


Грете Блох – подруга Фелiцii Бауер. Франц Кафка листувався з нею теж.




10


На Великдень 1914 року вiдбулися неофiцiйнi заручини Кафки i Ф. Бауер.




11


Службовий ювiлей Фелiцii Бауер у серпнi 1914 року – п’ять рокiв ii роботи у фiрмi «Carl Lindstr?m A. G.».




12


Оттла, Оттiлiя Кафка (1892–1942) – наймолодша сестра Франца Кафки, з якою у нього були особливо близькi та теплi стосунки.




13


Баумгартен – один з найстарiших i найбiльших паркiв у пiвнiчно-захiднiй частинi Праги. Чеська назва – Стромовка.




14


Ідеться про офiцiйне оголошення про заручини, яке належало опублiкувати одночасно з боку нареченого i нареченоi. Скромне оголошення вiд Кафки з’явилося лише в п’ятницю, 24 квiтня 1914 року в газетi «Prager Tageblatt»: «Д-р Франц Кафка, вiцесекретар Товариства страхування працiвникiв вiд нещасних випадкiв у Празi, оголошуе про заручини з фройляйн Фелiцiею Бауер з Берлiна».




15


Ідеться про два коротких лiтературних твори – «Рiхард i Самуель» i «Аероплани в Брешii», написанi Францом Кафкою i Максом Бродом разом пiд час однiеi з iхнiх подорожей.




16


«Шлях Тихо Браге до Бога» – роман Макса Брода, який уперше був опублiкований у щомiсячнику «Die Wei?en Bl?tter» (сiчень – червень 1915), а 1916 року з’явився друком у видавництвi Курта Вольфа. Роман мае присвяту: «Моему друговi Францу Кафцi».




17


Два дядьки – Зiгфрiд Левi, сiльський лiкар у Трiшi (Тршештi), Моравiя. Рудольф Левi – бухгалтер у Празi.




18


Бреслау – нiмецька назва польського мiста Вроцлав.




19


Гмюнд – мiсто в Нижнiй Австрii.




20


Ідеться про новелу «Жiночий шинок», над якою Макс Брод працював разом зi своею подругою Ельзою Тауссiг, з якою потiм одружився.




21


Франц Верфель (1890–1945) – австрiйський письменник, близький знайомий Ф. Кафки.




22


Венцельплац (чеська назва – Вацлавська площа) – площа в Празi.




23


«Berliner Zeitung», B. Z. – ймовiрно, йдеться про номер вiд 9 травня 1914 року, у якому було пубiлковано рецензiю на оповiдання Кафки «Кочегар».




24


Драма «Франциска» («Franziska») Франка Ведекiнда (1864 – 1918), нiмецького поета, драматурга, актора.




25


«Мемуари Берлiоза» – автобiографiчний твiр французького композитора Гектора Берлiоза (1803–1869).




26


Кафка впродовж багатьох рокiв практикував регулярнi дихальнi та фiзичнi вправи за системою датського вченого Йоганна Петера Мюллера, а також намагався спонукати Фелiцiю Бауер до таких вправ.




27


«Дванадцята Нiч, або Як собi хочете» – комедiя Вiльяма Шекспiра у п’яти дiях.




28


На початку ХХ столiття популярними знаряддями для навчання плаванню були iнструкторський шест, що встановлювався на днi басейну задля безпечного навчання пiрнанню, а також спецiальний тренажер для сухого плавання (тут: апарат)




29


Адлер: прiзвище представника фiрми Карла Лiндстрьома (Carl Lindstr?m A. G.) у Празi.




30


Компанiя «Carl Lindstr?m A. G.» випускала фонографи, грамофони, платiвки. Довгий час у фiрмi працювала Фелiцiя Бауер.




31


Йдеться про матiр Кафки i його сестру Оттлу, якi були у Берлiнi.




32


Карл i Анна Бауер. Лист написаний у день розiрвання заручин Франца Кафки з Фелiцiею Бауер у готелi «Askanischer Hof», на яких були присутнi Грете Блох, Ернст Вайс i сестра Фелiцii Ерна.




33


Ерна Бауер (1886–1972) – сестра Фелiцii Бауер, з усiеi сiм’i з Е. у Фелiцii були найтеплiшi i найближчi стосунки.




34


З початком вiйни у кожному поштовому вiддiленнi був цензор, який мав право вiдкривати та читати будь-яке приватне вiдправлення. Листи з Праги до Берлiна йшли часто 5–7 днiв. Франц Кафка почав здебiльшого писати листiвки, адже вони проходили пункти цензури швидше.



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения